fbpx

“Громада має знати своїх хлопців”. Як у Славському допомагають реінтегруватись ветеранам

Скільки в Україні учасників та учасниць бойових дій на Донбасі? Станом на 1 липня 2019 (найсвіжіші дані) близько 370 тисяч. Це і мешканці_ки сходу, котрі взяли до рук зброю, бо, як то кажуть, “війна сама постукала в двері”, і мешканці_ки заходу, чиїм мотивом було зупинити ворога там, доки він не пішов далі. Їхня реінтеграція — повернення до мирного життя — вочевидь, відбувається по різному. 

Раніше ми із нашим медіа-партнером “Глуzдом” розповідали історії ветеранів, які є також переселенцями. А сьогодні поговоримо про ветеранів_ок АТО/ООС із західних регіонів. Як вони повертаються у свої громади, котрі живуть у іншому контексті, часто не розуміючи, що таке збройний конфлікт? Відповідь на це питання допомагала шукати активістка й дружина ветерана Ольга Безушко.   

Ще кілька слів про Ольгу: оскільки жінка має психологічну освіту, на початку конфлікту вона допомагала ветеранам та дітям загиблих військових як психологиня. Зараз працює у Славській селищній раді, а також координує проект “Свій для свого: спільно для розвитку громади”, що має на меті полегшити реінтеграцію ветеранів.

З якими труднощами стикаються ветерани, повертаючись із зони конфлікту?

По-перше, для громади конфлікт на сході — це щось далеке. За словами Ольги, мешканці гірських містечок та сіл у західній частині України сприймають події на Донбасі, як щось, що відбувається не з ними, за тисячу кілометрів від них. На думку співорганізаторки проекту “Свій для свого”, таке ставлення потрібно змінювати. 

“Щоб залишатись однією країною ми маємо говорити, що війна — це не за тисячу кілометрів. Це те, що відбувається в голові і серці кожного українця. Хто може донести це краще, ніж хлопці, які відчули запах війни? Але їм необхідний майданчик для цього”.

По-друге, люди у громаді не знають, як підступитися до ветерана. Навіть рідні часто не розуміють, як говорити з чоловіком/сином/батьком, котрий повернувся з зони бойових дій, пояснює Ольга. Боячись, що їхні слова чи дії можуть спровокувати болісні спогади, вони потроху віддаляються від військового, а той починає відчувати образу й недовіру до близьких.

“Я щаслива тим, що у нашій громаді немає дуже тяжких випадків, коли військові проявляють жорстокість до членів сімей або вчиняють самогубство. Однак, є розлучення. Зараз 60% ветеранів у Славській ОТГ розлучені. Дехто був розлучений до того, як пішов на війну, але багато хто розлучився після повернення, бо не змогли вжитися”

У Славській громаді ситуація ускладнюється тим, що військові, які отримують психологічну допомогу самі часто противляться тому, щоб психолог працював із їхніми дружинами. Мовляв: “Зі своєю жінкою, я сам розберуся”.

По-третє, за час перебування на лінії фронту ветерани самі звикають до ролі військових. Тому чимало з них після демобілізації знову йдуть на фронт або обмежують своє коло спілкування ветеранською спільнотою. 

“Так трапляється, бо на війні вони мали одну роль — бійця. А у мирному житті в них багато ролей: чоловік, батько, син, підприємець, керівник, підлеглий. Там вони звикли виконувати накази, а тут доводиться приймати рішення самостійно. Там було очевидно, хто їхній ворог, а тут спробуй зрозумій”.

Як проект “Свій для свого: спільно для розвитку громади” допоможе вирішити згадані вище проблеми у Славську і сусідніх селах?

Проект має на меті створити майданчики для неформального спілкування ветеранів із громадою. Так військові зможуть:

  • переконати інших членів_кинь громади, що конфлікт на сході ще триває і стосується кожного;
  • відчути себе потрібними, поділившись власним унікальним досвідом; 
  • подолати бар’єри у спілкуванні, які віддаляли їх від інших членів_кинь громади;
  • вийти із зони комфорту

Проект “Свій для свого” стартує вже з березня. До ініціативної групи, яка його реалізує увійшли семеро ветеранів і п’ять активістів_ок, котрі мають досвід роботи з військовими. Перелік заходів, які планують організатор(к)и проекту виглядає досить різноманітно: кава з ветеранами, літній кінотеатр просто неба, низка спортивних подій, майстер-класи для школярів із домедичної допомоги. Ольга Безушко пояснює це тим, що проектна команда орієнтувалась на запити громади, щоб робити, справді, потрібні речі.

Архівне фото Ольги

“Це відбувається так: дехто з хлопців займається патріотичним вихованням, працює з дітьми. Вони чують від дітей, що тим було б цікаво навчитись надавати домедичну допомогу, і пишуть у спільний чат в Messenger: “Є така ідея! Подумаймо, як то організувати ”.

Ольга каже, у її громаді є великий запит на неформальне спілкування з ветеранами. 

“Одна справа, коли ветерани беруть участь в урочистих подіях на державні свята. Зовсім інша, коли ми організовуємо неформальні зустрічі з ними. У другому випадку набагато легше піти на контакт, поставити питання. Із березня ми будемо проводити тематичні події у форматі “Кава з ветеранами”. Хлопці розказуватимуть, які книжки  вони читають, чим захоплюються, що формує кожного з них як особистість”.

Інша неформальна подія, яка проходитиме в межах проекту “Свій для свого” — літній кінотеатр. Ініціативна група показуватиме фільми про війну на сході і не тільки у Славському та сусідніх населених пунктах. Показ деяких стрічок, як от “Дебальцеве” супроводжуватиметься невеликою промовою від місцевих ветеранів про події зображені у фільмі. Так жителям карпатських сіл легше буде зрозуміти контекст цих подій та відчути власну причетність до того, що відбувається на іншому боці країни.

Ці та інші заходи стали можливі завдяки фінансуванню, яке отримала ініціативна група Славської громади в межах проекту “Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України та їхніх сімей” Міжнародної організації з Міграції.

Яку вигоду отримують від проекту ветерани?

Як ви думаєте, з яким найбільшим викликом зіштовхнулась ініціативна група проекту “Свій до свого”? Відповідь здивувала навіть авторку матеріалу. За словами Ольги Безушко, це ентузіазм ветеранів. 

“По-перше, брати участь у проекті від МОМ  — це була їх ініціатива. Під час перших обговорень хлопці були готові через день проводити різні заходи: зустрічі в бібліотеці, дискотеки… Доводилось повертати їх до реальності, казати: “Коли ви будете тим займатись? У вас же робота, сім’ї”.

Однак, такий виклик є також однією з перших перемог проекту. Адже, як розповідає Ольга:

“Із наших ветеранів мало хто раніше займався громадською діяльністю. Більшість із них вперше роблять щось подібне, тож дуже стараються. Вони не отримують матеріальної винагороди, але отримують моральну підтримку, повагу, саморозвиток. Тому й хочуть всього по максимуму”.

І наостанок, три кроки, які може зробити кожна громада, щоб полегшити реінтеграцію ветеранів

  1. “Громада має знати своїх хлопців”. Тобто знати скільки їх, хто вони, де воювали. 
  2. Не жаліти ветеранів, а ставитись до них як до рівних. 
  3. Включати ветеранів у суспільне життя — “нехай розвиток громади буде нашою із ними спільною відповідальністю”

Статтю створено у межах проекту “Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України та їхніх сімей”, який  впроваджує Міжнародна організація з міграції та реалізує у Львівській області Молодіжна організація “СТАН” за фінансової підтримки Європейського Союзу.