Ніколи не чекай змін на краще – починай робити їх сам! – Катерина Семесь

Пишаємось активісткою Катериною Семесь, яка нещодавно отримала звання «Молода людина року». 6 липня у Жмеринці відбулась щорічна церемонія нагородження “Молода людина року”. Кількома днями раніше, громадська діячка повернулась до свого міста із трансформаційного кемпу “Громадянське занурення”, який проводила “Молодіжна організація “СТАН” на острові Бирючому в рамках проекту  “Сприяння діалогу та примиренню в регіонах України”.

Дружба та співпраця активістки з організацією “СТАН” розпочалась у вересні 2016 року. У 2017 Катерина взяла участь у воркшопі “Синергійний вибух”. Невдовзі разом з Карін Дзукем та Богданом Луциком (також учасником та учасницею воркшопу) організувала флешмоб “Red card to racism” до Європейського тижня боротьби проти расизму. Завжди усміхнена, енергійна Катерина Семесь поєднує роль активної громадянки та молодої мами, невтомно змінює середовище міста, а надихається “бажанням жити у кращому світі”.

Отже Ви стали “Молодою людиною року”, що відчуваєте у зв’язку з цим?

Сама номінація стала для мене шоком – за що? Так, до кінця не вірячи, надала необхідні документи і прийшла на церемонію нагородження. Усе ще не вірячи, вийшла на сцену за дипломом. Лише тоді, коли почула перелік своїх досягнень, подумала: “Ну, тоді може бути…” Зараз, у зв’язку з нагородою, маю суперечливі відчуття. З одного боку приємно, що моя праця комусь потрібна. З іншого – сумно, адже на мій погляд не усіх гідних людей відзначили за їхні здобутки.

Якими втіленими ініціативами у своєму місті пишаєтесь?

Я у захваті від учасників “Асоціації юних жмеринчан” і їхнього керівника Тетяни Шевченко, які просто живуть змінами. Нещодавно вони перетворили свій кабінет для зборів у неформальний вільний простір “Квартіра”: розписали стіни і підлогу, додали цікаві елементи декору – у такій обстановці думати можна виключно креативно!

Інша людина, яка творить зміни навколо себе  – Люба Жерновська, завдяки їй у Жмеринці відтепер діє “Бюджет громадських ініціатив”. Перші 13 проектів мають реалізувати до кінця цього року.

Скільки років займаєтесь громадськими ініціативами?

Всього два роки – відколи стартувала програма Plan Z, яка розгорталася за сприяння Goethe-Institut.

Чи була якась подія, особливе знайомство, яке спрямувало Вас у громадський сектор?

Власне, програма Plan Z і перевернула моє життя. Ірина Френкель, Ірина Каць та Ярослав Мінкін зі своїми командами дали зрозуміти, що ми не лише споживачі культури – ми головні її творці.

Чи не могли б ви розповісти про проекти, якими займались останнім часом?

Цього року я була міським координатором проекту “Відкривай Україну”, спрямованого на проектну освіту школярів малих міст. У рамках проекту спільно з учнями школи №3 ми вирішили облаштувати в бібліотеці кімнату матері і дитини, та встановити на її клумбі сонячні парасольки, щоб відвідувачі могли читати книги надворі.

Ви є прикладом активної молодої мами, наскільки важко менеджувати час?

До усього можна звикнути. Доки дитина не надто важка й активна, її цілком можна брати з собою, вона не заважатиме діяльності. Але з часом потрібно просити допомоги у чоловіка чи няні, інакше вся робота крутитиметься виключно навколо маляти. Однак ідеального рецепту тайм-менеджменту для матусь не існує – завжди потрібно реально оцінювати власні сили, характер малюка та особливості діяльності.

Скільки було синові, коли Ви вирушили на воркшоп «Синергійний вибух» у Карпати?

На той момент Оресту був 1 рік і 2 місяці. Однак він практично від народження відвідував воркшопи та робочі зустрічі. Вперше довелося залишити його на тиждень з татом у віці 9 місяців.

Відколи берете участь у проектах СТАНу?

Якщо розглядати СТАН поза рамками Plan Z, то першим став проект “Бібліо-мама”, підтриманий Британською Радою у вересні 2016 року.

Розкажіть про свою роль в організації флешмобу «Red card to racism», та команду, у якій працювали над проектом.

Ідея флеш-мобу “Red card” народилася на воркшопі “Сприяння діалогу та примиренню в регіонах України”, ініційованому ГО “Молодіжна організація “СТАН”. Мені важко звести команду до трьох осіб (Карін Дзукем, Богдан Луцик і я), адже тренери воркшопу допомогли нам відшліфувати сам проект, вони ж та інші учасники знімали відео і допомагали їх поширювати. Робота кипіла, і визначити хто був головним нагрівальним елементом – неможливо. Моя роль полягала в оформленні відео (субтитри з перекладом, кінцева заставка), публікації їх на YouTube та FaceBook, пошуку партнерів для подальшого поширення інформації про проект та зйомки нових роликів.

Наскільки змінив Вас проект?

Він дав мені іще трохи віри у власні сили, у велич маленьких кроків та дрібних ініціатив.

Нещодавно Ви повернулась із трансформаційного кемпу на острові Бирючому в Азовському морі. Які враження, досвід привезли звідти?

Одразу зрозуміла, що умови на кемпі будуть специфічні. Це не звичайний кемп із кліпчартом, тренерами, які показують презентації на екрані. Чудова форма спілкування, коли тренер із тобою на рівних, відповідає на питання своїми словами, своєю щирою душею, власним прикладом! До того ж тепер я точно знаю, що працювати і навчатися можна у будь-яких умовах.

Як щодо майбутніх проектів, що плануєте найближчим часом?

Уже давно мрію влаштувати “Чай з психологом” для підлітків – неформальні розмови на важливі теми. У Жмеринці просто суперова молодь, але вони часто перевтомлюються, емоційно вигорають і не можуть знайти відповіді на важливі питання. Такі зустрічі могли б їх підтримати і розрядити внутрішню напругу.

Чи можете виділити декілька головних рис, які мотивують людину займатися суспільними справами, бути активн(им/ою) громадянином чи громадянкою?

Особисто для мене це бажання жити у кращому світі. Ніколи не чекай змін на краще – починай робити їх сам!