fbpx

Інтеркультурний путівник – Лисичанськ

Лисичанськ часто називають «колискою Донбасу». Мені здається, що це не зовсім доречно. Адже Лисичанськ набагато старший за Донбас. Якщо його й називати «колискою», то треба мати на увазі не тільки розвиток промислового Сходу Радянської України, а й багатовікову історію міста – з часів перших запорізьких паланок дотепер.

Від 1795 року – моменту закла- дення першої шахти майбутнього Донбасу – почалося будівництво шахтарського селища. Протягом наступних років відкривалися нові шахти, а Лисичанськ став своє- рідним «клондайком» для сотень людей, які посунули до містечка з найближчих регіонів Слобідської України й віддалених губерній Російської імперії. Бувало, помі- щики перевозили сюди кріпаків цілими селами, створюючи компактні в національному плані поселен- ня. Потрапляли до краю й виселені урядом із російської глибинки релігійні сектанти: старообрядці, духобори, молокани.

Слід зазначити, що аж до «епохи російськомовності», яка почалася на Луганщині в 1940–1950-ті роки ХХ століття, люди на території області розмовляли переважно українською мовою. За переписом 1858 року, у Бахмутському та Слов’яно-сербському повітах Катеринославської губернії 75% населення були українцями, близько 19% – росіянами. Серед інших національностей були татари, серби, румуни, болгари, волохи, литовці й навіть китайці.

Першу спробу створити інтеркультурний путівник молодіжна організація «СТАН» здійснила 2017 року. Українські та іноземні студенти, а також молоді люди, які були змушені покину- ти окуповані території Донецької та Луганської областей, створили Інтеркультурний гід Івано- Франківськом. Він розповідає про культурне розмаїття міста голосами представників різних соціальних груп, що живуть у ньому.

2019 року, у серії інтеркультурних путівників Дрогобичем, Кременчуком, Лисичанськом і Мелітополем ми прагнемо проявити й показати різноманіття цих чотирьох міст.

 Інтеркультурний путівник – Лисичанськ