Українська молодь — портрет у русі. Частина 1

Як змінюють(ся), розвивають(ся) та на що впливають 35-

Українське покоління Z  — хто вони? Про що мріють? А головне, чи достатньо вони включені у життя суспільства? Чи можуть вони реально впливати на розвиток своїх громад?

Щоб знайти відповідь на ці питання “СТАН” поспілкувався зі своїми випускниками та випускницями. Сьогодні ми поділимося з вами трьома історіями молоді, яка долає труднощі та показує приклад лідерства.

Аліна Паламарчук: “Щоб робити круті речі не потрібно мати купу ресурсів”

Випускниця проекту “Plan Z” та мережевого воркшопу “Амбасадори демократії”, учасниця кількох українсько-польських молодіжних обмінів, співорганізатором яких була Молодідна організація “СТАН”.

Знайомтесь Аліна Паламарчук! Їй 17 років. Вона навчається у Варшаві в університеті Collegium Civitas за спеціалізація дипломатія та комунікація у міжнародному співробітництві. Дівчина мріє стати дипломаткою, бо їй подобається відчувати, що вона своїми діями може змінити долю багатьох людей на краще. 

Аліна вже знає, що це за відчуття. У рідній Жмеринці вона організовувала освітні події та міжнародні обміни для молоді. Її активістське життя почалось чотири роки тому, у 2016, коли у Жмеринці проводили експериментальний проект “Лабораторія трансформації: Plan Z”.

“Ціллю проекту була трансформація маленьких міст. Але він докорінно змінив не тільки Жмеринку, а й мене. Я зрозуміла, що активізм — це те, що приносить мені задоволення та розвиває мене, як особистість” — каже Аліна.

Вже після першого тренінгу  в межах “Plan Z”, дівчина вступила у громадську організацію “Асоціація юних жмеринчан”, яку за рік очолила.

“АЮЖ допомагає молоді розвинути лідерські навички, залучає підлітків до громадського життя та навчає інструментам партисипації. Коли я долучилась, до асоціації, зрозуміла, що щоб робити круті речі не потрібно мати купу ресурсів. Було б бажання і люди, на яких ти можеш покластися”

Серед усього, що активістка зробила разом з АЮЖ, вона найбільше пишається  молодіжним простором “КвартИра”. Юні жмеринчани створили його практично з нуля. Зараз там відбуваються публічні заходи, кінолекторії, а члени асоціації використовують це приміщення для зборів. 

В АЮЖ є номінальна керівниця Тетяна Шевченко. Саме вона у 2016 запросила  Аліну до асоціації.

“Без Тетяни Михайлівни було б неможливо робити багато речей суто з юридичної сторони, бо аюжівці усі  неповнолітні. Але на рішення, які приймає асоціація ні вона, ні жоден інший дорослий не впливає. Нам ніколи нічого не забороняли і не нав’язували. Якщо ми хочемо щось робити і знайшли для цього ресурси, то ми це робимо”

За роки волонтерства та активізму Аліна навчилася говорити публічно, спілкуватися з людьми, знайомитися з ними першою. Ці навички вона вважає дуже цінними для своєї майбутньої професії. 

Найактуальнішими глобальними викликами дівчина називає кліматичні зміни, кризу води у світі та гендерну нерівність. Але, на її думку, щоб боротися з ними не конче ставати дипломатом. Можна почати з простих кроків: не лити дарма воду, коли чистиш зуби; не палити листя; сортувати сміття, з повагою ставитися до всіх людей, незалежно від статі.

Руслан Афанасьєв “Можна вибрати інший варіант”

Випускник Лабораторії соціального підприємництва “Ухоробрене юнацтво”, учасник проекту “Амбасадори розмаїття у Прикарпатті”

А це Руслан Афанасьєв. Йому 19 і він підприємець, хоча батьки бачили його шахтарем.

Руслан виріс у маленькому шахтарському містечку Новогродівці Донецької області. Років з 12 хотів заробляти.Торгував петардами, збирав черешні й віддавав продавчиням на ринку під реалізацію. У 13 хлопець вступив у Донецький технікум промислової автоматики, щоб вже через два роки його залишити.

“Моя спеціальність називалась “Мережі зв’язку і системи комутації”. Вступаючи, не зовсім уявляв, що це. Коли ж мені пояснили, що моєю майбутньою роботою буде лазити по комутаційних колодязях й налагоджувати там зв’язок, я зрозумів, що це не те, чому я хочу присвятити життя. Просто забрав документи. Потім поїхав до батьків і сказав: “Все, я більше не вчусь у ДТПА”.

Ще півроку Руслан жив з батьками, чекав, доки отримає паспорт. Мама й тато вмовляли його продовжити навчання, якщо не в цьому навчальному закладі, то в іншому. Але хлопець зробив ставку на самоосвіту й професійний розвиток. 

“Тато, мабуть, хотів щоб я, як і він, працював у шахті. У нашому місті всі працюють в шахті. Мама? Не знаю ким вона мене бачила” .

У 16 підліток поїхав у Київ. Знайшов роботу у сфері маркетингу, підзаробив грошей та вже за рік повернувся до Новогродівки, щоб створити власне виробництво косметики й свічок. 

Започаткувати власну справу йому таки вдалось, але доки підприємство вийшло на самоокупність, Руслан і його команда вже емоційно вигоріли, тож не стали продовжувати.

Ще півроку юнак шукав себе у громадській діяльності. Разом із платформою ініціатив “Move”, до якоїх входили його батьки, він організовував тренінги, свята, спортивні події із благодійною метою. 

А потім хлопця знову покликав Київ. На нього чекали амбітні стартапи, не всі з яких себе виправдали, заснування свого маркетингового агентства “3D3R”, нові можливості й ризики. 

“Не завжди все вдається. Був час, коли закінчились гроші і я мусив жити у друга в гуртожитку. У певний момент зрозумів, що втомився від Києва і вирішив переїхати до Франківська. Після скаженого ритму столиці, Франик здався мені на диво спокійним тихим містом”

Сьогодні Руслан відроджує своє маркетингове агенство й заробляє на життя тим, що допомагає оптимізувати продажі підприємствам. І в той час як його ровесники по півдня просиджують на університетських лавах, підприємець витрачає на самоосвіту лише півтори години на день. Він намагається зробити своє навчання максимально прикладним. Каже:

“Щоб самоосвіта була справді корисною, треба чітко усвідомлювати, яка інформація тобі потрібна та де її знайти”.

Що допомогло Русланові стати тим, ким він є зараз? По-перше, переїзд у Київ. По-друге, ситуація, коли він залишився без грошей і житла, а старий знайомий, з яким вже давно не спілкувались, простягнув руку допомоги. По-третє, надихаючі знайомства:

 “Я ціную знайомства з людьми, які показали мені, що існує безліч сценаріїв, як прожити життя. Завжди можна по-іншому”.

Дубль N “Ніхто не знає підлітків краще за самих підлітків”

Випускники та випускниці Лабораторії соціального підприємництва “Ухоробрене юнацтво”, учасник проекту “Амбасадори розмаїття у Прикарпатті”

Історія молодіжної ініціативи “Дубль N” розпочинається у 2017 році в Лабораторії соціального підприємництва “Ухоробрене юнацтво”, яку в Івано-Франківську проводила Молодіжна організація “СТАН”. У межах цього проекту учасники та учасниці мали розробити концепцію свого соціального бізнесу. Саме тоді майбутня засновниця “Дубль N” Ірина Сеник та її друзі загорілись ідеєю створити спільноту підлітків, яка б допомагала розвиватись іншим підліткам.

“Я зі своїм підлітковим максималізмом хотіла щось робити, допомагати світу, — розповідає Іра. — Ми з друзями проводили акції: малювали листівки, продавали їх. Це було для мене дуже захопливо — робити проекти. Те відчуття, коли увесь світ твій: ти маєш ключі від офісу, ти контролюєш процеси. Я точно знала, що хочу свою організацію”.

Підприємства у дублівців так і не вийшло, зате вийшло найпотужніша в Івано-Франківську підліткова ініціатива. На її рахунку понад 20 успішних проектів у сфері неформальної освіти (фестивалі, тренінги, воркшопи, табори) десятки залучених експертів з усієї країни, сотні учасників та учасниць подій. Запитаєте, у чому секрет успіху “Дубля”? А засновниця ініціативи вам відповість: 

“Ми і є наша цільова. Коли ми з командою обговорюємо, чи буде щось цікаво підліткам, я просто можу подивитися на ситуацію під іншим кутом, подумати, що буде цікаво мені як підлітку. На приклад, на таборах ми знаємо, що нашим учасникам зайде, якщо ми розбудимо їх о 3 ночі і влаштуємо квест, бо нам самим це б зайшло”.

Як і багато інших низових об’єднань, “Дубль N” виник з бажання активних людей робити щось класне. Але після 2 років реалізації проектів команда “Дубля” усвідомила: аби рухатись далі, їм потрібно мати чітку місію. Цією місією стала боротьбу з об’єктивацією підлітків.

“Об’єктивація  — це проблема, яка зачіпає багато сфер життя: школа, робота (для тих підлітків, які працюють) сім’я) , — розповідає чинний керівник ініціативи Андрій Сікорин. — Це наче стіна, побудована зі стереотипів, що транслюються як дорослими, так і самими підлітками. Вона перешкоджає нашому особистому зростанню та зменшує їх шанси на успішну самореалізацію. Ми з командою організовуємо освітні проекти, що допомагають нашим ровесникам стати більш вільними і впливовими, чіткіше бачити можливості та розвиватися в тих напрямах, які їм подобаються”.

Освітні проекти “Дубль N” спрямовані на розвиток софт-скілів, емоційного інтелекту, навичок тайм-менеджменту, проектного мислення. Спочатку дублівці запрошували на свої події відомих спікерів, які були набагато старші за них. Зараз підхід змінився. Все більше тренінгів читають вони самі у форматі “рівний рівному”. Адже, за словами чинного керівника “Дубля”, набагато більше шансів переконати підлітка вірити у свої сили, якщо перед собою він або вона бачить успішний приклад свого ровесника.

У майбутньому команда “Дубля” бачить його всеукраїнською організацією або мережею,  яка єднає підлітків на базі спільних цінностей та підсилює їх.

Далі буде. У наступній частині ми розглянемо ще кілька прикладів організацій, які підсилюють українську (і не тільки) молодь. А також, спробуємо осмислити: чи має вплив молодь в нашій країні, як допомогти молодим людям розкрити свій потенціал та посилити їхню участь у житті громад.

Матеріал створений з метою проілюструвати, як молодіжна партисипація розвивається в Україні. Теоретичним підґрунтям  для нього стала дослідницька робота Ярослава Мінкіна та Юлії Любич “Посилення ролі молодого покоління у прийнятті політичних рішень”, опублікована за результатами програми “Підтримка молодих лідерів громадянського суспільства в країнах Східного Партнерства”. Програма була втілена за підтримки Європейського Союзу через Фонд громадянського суспільства Східного партнерства / Eastern Partnership Civil Society Facility