fbpx
ВИМИКАЙ:
МИ СПРОБУВАЛИ ПРОЖИТИ В СУЧАСНОМУ КИЄВІ БЕЗ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ
вимкнути світло
ВИМИКАЙ:
МИ СПРОБУВАЛИ ПРОЖИТИ В СУЧАСНОМУ КИЄВІ БЕЗ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ
вимкнути світло
ВСТУП
Найкращий спосіб відчути, наскільки важливу роль енергія відіграє у нашому житті – це хоча б кілька днів прожити без неї.

Редакторка Platfor.ma Тетяна Капустинська спробувала на три дні відмовитися від використання електрики, аби зрозуміти, наскільки наше життя залежить від струму. Вона на власному досвіді розповідає, які звичайні справи ми вже звикли сприймати як належне, чи легко обійтись без електрики, чим можна замінити розкоші цивілізації та чи ефективний такий детокс.
«Три дні проведу наче у відпустці», – безтурботно думала я, йдучи додому з гасовою лампою та здоровенним механічним годинником у сумці. Задача дійсно виглядала не дуже складною – знайти альтернативу електричним пристроям, організовувати життя без них і спостерігати за своїми відчуттями.
ПІДГОТОВКА
Напередодні експерименту я закрила всі робочі питання, сховала всі електричні прилади, купила 16 свічок, перемістила всі продукти з холодильника на балкон, дістала металевий чайник і, здавалося, все продумала.

Я – активна людина з купою проєктів, а разом із ними
й зобов'язань. Тож мені знадобився час, щоб попередити всіх про свою відсутність і запевнити їх, що я не з'їхала з глузду та не квашуся від байдикування, а проводжу «дійсно цікавий експеримент». А от у соцмережах я вирішила нікому не анонсувати план – нехай понервують. Хто ж тоді знав, що всім начхати, а нервувати буду лише я
Найсмішніше, що я погоджувалася на цей експеримент, коли жила у будинку з механічним кодом на під'їзді. А потім переїхала до будинку з електричним домофоном, тож виходити надвір було ризиковано, адже відчинити двері я не могла. Єдиний варіант – чекати, поки хтось буде заходити чи виходити. Чекати на морозі -14С.

Щоб фіксувати думки та нічого не забути, я вирішила вести щоденник. Почалося все так: 15 лютого о 00:00 я вирубила пробки та пішла спати.
ДЕНЬ
1

Я прокинулася під найефективніший у світі будильник – галас голодної кішки. Розплющила очі та не одразу зрозуміла, чому поряд немає телефона, у який за звичкою захотілося залипнути. Усвідомлення прийшло за кілька хвилин разом з думкою: «Це новий досвід! Навчишся краще себе розуміти та цінувати те, що маєш».
Сила звички – просто неймовірна. Я примудрилася одна за одною зробити такі дії: відкрити та закрити ноутбук, натиснути на кнопку блокування телефона, щоб перевірити сповіщення, спробувати ввімкнути світло у ванній та здивуватися відсутності електричного чайника на звичному місці. Довелося виправитися: запалити свічку, намагатися не підпалити нею собі волосся під час вмивання, знайти сірники та поставити грітися на газову плиту звичайний металевий чайник, кинути оком на механічний годинник та подумати: «Оце у Середньовіччі так і день міг промайнути – стільки зайвих рухів»..
9:27
СИЛА ЗВИЧКИ– ПРОСТО НЕЙМОВІРНА
9:45
Нудно стало майже одразу після сніданку. Але на такий випадок у мене був план – дочитати книжку, яку я не могла подужати вже декілька місяців. «Шопенгауер як ліки» Ірвіна Ялома я буквально проковтнула і здивувалася швидкості свого читання. Спочатку щось не давало зосередитися – здавалося, що хтось там написав доленосне повідомлення, на яке треба терміново відповісти. Десь з годину я так посмикалася, а потім таки заспокоїлася. І знаєте, коли навіть немає можливості подивитися, чи залишили там під дописом коментар і чи запостили сторіз, – сторінки гортаються тільки так.
10:32
Десь на них Шопенгауер зазначив:
«Знання обмежені, необмеженою є тільки дурість». Гарна думка, треба записати.
Відсутність світла та заборона батарейок повністю позбавили мене можливості увімкнути щось на задньому фоні, щоб заглушити свої
думки та сторонні звуки. А музику я слухала завжди, навіть коли розшифровувала інтерв'ю. Через те, що я не звикла бути сам на сам
зі своїми думками, я стала згадувати та співати ті пісні, які знала напам'ять.Потім почала розмовляти з кішкою, при цьому зверталася
до неї так, ніби вона у чомусь винна або володіє навичками,
які допоможуть мені вирішити ту чи іншу проблему:

– Фрідо, чомусь дуже холодно…
– Кицько, що будемо робити?
– «Штооооольня, спочатку було дуже весело прикооольно...»,
давай підспівуй!
– Так, я божеволію? Скажи мені правду.

Кицька правди не сказала, лише багатозначно на мене
глянула та пішла дивитися у вікно.
14:25
«Цікаво, що там на роботі? Я наче все зробила, усім все передала, тексти написала… Чорт забирай, забула зовсім вигадати заголовок. Вони не зможуть без мене, треба рятувати! Це ж поважна причина, щоб увімкнути телефон, а мимохіть перевірити ще кілька месенджерів? Ну правда, заголовок сам себе не вигадає, воно того варте… Таню, обережно поклади телефон на місце та штовхни у мою сторону».
14:40
ДОЗВІЛЛЯ У НЕЇ БУЛО СПЛАНОВАНЕ КРАЩЕ, НІЖ У МЕНЕ
ДЕНЬ
1
Здається, у квартирі не залишилося куточка, який би я не змусила блищати. Варто казати, що я зробила це без допомоги пилосмока? Я була просто повелителькою ганчірок, мітли та миючих засобів. Ставлю сто баксів, що прибрала у таких куточках, яких раніше людина не торкалася поглядом. Виявилося, що зробити це можна набагато швидше, якщо тебе не відволікають у мережі. Кумедно, що під час прибирання не вистачало відчуття ваги телефона у кишені.
Ввечері я зрозуміла, що тиша у квартирі – чудовий спосіб познайомитися зі своїми сусідами. Мимоволі я стала свідком кількох сімейних суперечок через невиконане домашнє завдання, послухала два шоу та один випуск новин, а також романтичний тет-а-тет. Дочитала книжку, аж не віриться. Варто було протягом трьох місяців кожного дня себе картати, щоб у результаті більшу частину прочитати всього за один день. Якщо порахувати, то вийшло так: один сезон серіалу «Друзі» = одна книжка. Відразу почала іншу – «Не святий» Гліба Гусєва.
16:58
ТИША У КВАРТИРІ – ЧУДОВИЙ СПОСІБ ПОЗНАЙОМИТИСЯ ЗІ СВОЇМИ СУСІДАМИ
20:48
Перед сном захотілося одразу все: з'їсти шоколадку, подивитися серіальчик і перечитати пости та коментарі у фейсбуці. Але у магазини заходити мені було не можна, адже там світло, книжка Гусєва видалася не гіршою за серіал, а все оте у фейсбуці… Не таке вже й цікаве
ДЕНЬ
2
Маю визнати, що я залежна. Звісно, три дні – то дрібниці, але ж всі мої роботи, комунікації, хобі, додаткові проєкти та навіть спілкування з батьками, які знаходяться в Донецьку, – у тій цифровій вимкненій коробці, що лежить на столі. Вчора це здавалося простим викликом, а вже сьогодні я ладна була кинути все і перевірити бодай один чат. Згадала, як нещодавно друг мені сказав: «Я вже готовий репостнути твій експеримент, аби тільки показати, якими дивними речами займаються мої друзі».
У моєї кішки є дуже кумедна звичка. Вона підходить до вікна, яке не має підвіконня, стає задніми лапами на батарею, передніми впирається у скло – так у неї виходить дивитися на вулицю та контролювати все, що коїться у її володіннях. Я завжди тішилася цьому, але думала «Невже це так цікаво?». Тепер я розумію. Не пройшло й дня, а я вже стою поряд з нею та розглядаю купку школярів, які ховаються у цьому подвір'ї, щоб покурити або списати домашнє завдання.
10:36
ЛАДНА БУЛА КИНУТИ ВСЕ І ПЕРЕВІРИТИ БОДАЙ ОДИН ЧАТ
11:23
По-третє, не хочу жалітися (ну добре, трохи хочу), але пральна машинка зазвичай виконує за мене велетенську порцію роботи. Я вже замахалася терти, полоскати, замочувати, намилювати та постійно шукати невипрані області на тканині у світлі свічок. Біцуха, яка не звикла до такої напруги, вже нила, спина боліла, а очі перенапружилися. Тільки душа співала – а що ще залишається робити?
13:28
Ну, якщо квартира вже чиста, саме час зайнятися пранням. Я набрала в ванну воду, розставила свічки, прихопила з собою пральний порошок – і почала ставати з мавпи людиною, тобто працювати руками. У процесі зрозуміла декілька речей. По-перше, краще не ставити велику потужну свічку під пластиковою полицею – тепер там випалена дірка. По-друге, можна збожеволіти від того, що коїться у тебе в голові. Думки, яким раніше було заборонено заходити до мене в гості, розпакували валізи та стали обживати нову хатинку. Кап – «нікому буде не цікаво це читати», кап – «хтось телефонує! а, це ж неможливо», кап – «як зрозуміти, що ти знаходишся на своєму місці?», кап – «треба було летіти в Дубай, коли пропонували».
МОЖНА ЗБОЖЕВОЛІТИ ВІД ТОГО, ЩО КОЇТЬСЯ У ТЕБЕ В ГОЛОВІ
14:15
(АЛЕ ЦЕ НЕ ТОЧНО)
Механічний годинник – штукенція прикольна, але вибаглива. Його потрібно час від часу перевіряти, аби підзавести. Інакше – стрілки зупиняться, а дізнатись котра година буде проблематично. Переконалась я в цьому на власному досвіді, коли єдиний постійний звуку квартирі «тік-так-тік-так» раптом зник.
Перспектива змінити обставини мене дуже тішила, тому я швиденько одяглася та пішла у світ – сходами, до речі, – шукати, де надворі можна дізнатись час. Ще хвилин 10 я потопталась у під'їзді, поки чекала, хто мене з нього випустить – кнопкою для відкриття дверей користуватися теж не можна було.

Поки я прогулювалася засніженим містом, подумала, що можна ж просто спитати час у перехожих. Не пощастило чоловікові років під 40, який впевнено крокував кудись, натягнувши шарф по носа, поки на його шляху не виросла я.
– Доброго дня! А не підкажете, будь ласка, котра година?
– Звісно, – дістав телефон. – 15:20.

Натомість я ефектно дістаю з сумки величезний раритетний механічний годинник і починаю його старанно заводити (а там ще така дуже вінтажна система з ключем), задоволено киваю й кажу: «Дякую, ви мені дуже допомогли». Судячи з шокованого виразу обличчя чоловіка, він подумав щосьна кшталт «Тобі явно потрібна допомога, але не моя». Дякуючи архітекторові, на 100 з гаком квартир у моєму будинку є лише один під'їзд, тому довго чекати рятівника, який запустить мене всередину, не довелося – хіба що тільки пішки пертися на сьомий поверх.
15:20
Я припускала, що у якийсь момент мені стане зовсім нудно та сумно без спілкування, тому запланувала дружню вечерю при свічках. Створила чат та заздалегідь покликала всіх на п'яту годину.Але перед тим зробила те,що мені ніколи не вдається в роботі – делегувала обов'язки. Одну з подруг назначила ключницею та відповідальною за те, щоб всіх зібрати та впустити. Найскладнішим виявилося придумати логістику, але в результаті все вдалося.
Щоб зустріти дівчат при параді, я дістала свій святковий світшоті почала його прасувати. Подумки подякувала мамі, яка в дитинстві, коли у нас поламалася праска, зазначила: «Таню, вода тобі у поміч». Тому я озброїлася пульверизатором, повісила світшот на вішак і оббризкувала його до того моменту, поки під власною вагою волога тканина не випрямлялася. Народний метод, який не раз рятував мене, коли ліньки було діставати гладильну дошку. Так, довго, але це навіть медитативно.
І от вечеря. «Люди, нарешті! Так мені не вистачало тих відеокружечків у Телеграмі, зараз відірвуся». Я попросила подруг не користуватися телефоном. І знаєте, видався дуже душевний вечір. Звісно, доводилося зупиняти дівчат, коли «ой, там таке, зараз тобі покажу» або «в інсті таке коїться, ти повинна бачити», але від свіжих новин я не відмовилася.

Дізналася, що літак, який застряг з українськими пасажирами у Занзібарі, таки вилетів назад, а сніг біля антарктичної станції «Академік Вернадський» став малиново зеленим. Ну, фух, я в курсі найважливішого. Попри відсутність гаджетів, ми розійшлися тільки десь після опівночі.

ДЕНЬ
3
Прокинулася від того, що змерзла. Вночі був лютий мороз – прогноз погоди, про який не мала змоги дізнатись напередодні, я відчула на собі. Думки блискавично перенеслися до комори, де стояв обігрівач. «Не твій, от ти й казишся», – подумала я та закуталася у ковдру.
Помітила, що вся квартира – столи, підлога, одяг, якісь речі – вкриті воском. Зовсім не страшно, зараз влаштуємо чергове прибирання! Виявилося, що немає кінця і краю поверхням, які можна вимити, – що було мені тільки на руку. Хочете змусити себе поприбирати всю квартиру? Просто вимкніть всю електрику. Поки відшкрябувала віск від підлоги, думала про те, що вдало закупилася продуктами на три дні і що балкон – дійсно непоганий холодильник, принаймні у цю пору року.
10:20
15:35
Дочитала книгу Гліба Гусєва – була приємно вражена та заінтригована. Вирішила, що колись влаштую собі повторний експеримент без електрики та під час нього почну писати власну книгу.
11:15
Читати третю книгу поспіль вже не було сил, натомість хотілося якихось активних рухів. Тож я пересортувала все: одяг, косметику, документи, ліки, посуд, крупи, спеції. Розставила книжки за кольорами, відклала речі, які вже не ношу, розпланувала наступний тиждень, вичухала кицьку від зайвої шерсті та навіть склала купу списків – що купити, що зробити, куди піти, кому написати. Все ж таки не витримала та почала читати наступну книгу (оце так швидкість) – «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт.
16:28
00:00
Я чекала опівночі з нетерпінням і молитвами. Прямо сиділа зі свічкою біля годинника та дивилася на стрілки.
23:45
FB
IG
Звук робочого холодильника став бальзамом для моїх вух та душі – це означало, що можна більше не вибігати на мороз за томатами та сиром, дістати нарешті обігрівач, не ризикувати щомиті спалити квартиру свічками та виходити на вулицю.
ПОВЕРНЕННЯ
ДО ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Але були і плюси. Як не дивно, але за три дні без соціальних мереж, будь-якого онлайн-контенту, музики, фільмів і серіалів я почувалася як ніколи спокійно. Звісно, це дивовижне відчуття кудись зникло, як тільки я ввімкнула телефон – на мене люто накинулася цивілізована реальність.




тільки в одному з робочих чатів. Люб'язне повідомлення від головного редактора «ТАНЮ, ВАЖЛИВА СПРАВА, ТАНЮ, ДАЙ ВІДПОВІДЬ. ТАААААНЮЮЮЮЮЮЮЮ ТУТ КІАНУ РІВЗ ІНТЕРВ'Ю ХОЧЕ, ТИ ЯК?», вже на момент, коли я була не на зв'язку. 58 сповіщень у телеграмі, 10 – в месенджері, 11 мейлів, декілька відміток у ФБ-постах і стільки ж в інсті. Я витратила півтори години, щоб все це розібрати, й повністю втратила здобутий за три дні спокій.
240 НЕПРОЧИТАНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
ВИСНОВКИ
ЗА ТРИ ДОБИ МЕНІ ВДАЛОСЯ:


Загалом, продуктивно провела час. Але як людина інформаційної ери, я чітко відчула різницю й правдивість вислову «до гарного швидко звикаєш».
Cаме завдяки їй ми комунікуємо, пересуваємося, готуємо їсти, гріємося, освітлюємо приміщення, розважаємося та навіть робимо середовище безпечнішим. Холодильник і електричний чайник стали речами найпершої потреби, а мобільний телефон існує не тільки для того, щоб користуватися клабхаусом і тіктоком, а й щоб підтримувати зв'язок з близькими або звернутися в екстрені служби.

Електрика дозволяє витрачати на звичайні буденні дії набагато менше часу й присвячувати його більш приємним і важливим справам. Вона частково замінює сонце і допомагає продовжити світловий день, зв'язує людей між собою незалежно від різниці у часових поясах, допомагає нам вчитися, лікуватися та надає безліч можливостей.
ЕЛЕКТРИКА У СУЧАСНОМУ
СВІТІ ЗАПУСКАЄ ВСІ ПРОЦЕСИ
На жаль, не треба далеко ходити, щоб навести приклад, коли сучасні люди позбавлені таких розкошів, як електрика або мережа. Навіть у Київській області є сім'ї, які проводять своє життя при світлі свічок, і діти, які через відсутність інтернету не можуть навчатися дистанційно в епоху коронавірусу. Ми ж безтурботно, а іноді й бездумно користуємося можливостями енергетики, використовуємо електричні прилади навіть для того, щоб почистити зуби, а штучному інтелекту дозволяємо вимірювати наші серцеві ритми та рахувати кількість кроків за день.
У 2018 році Всесвітній банк опублікував доповідь The Energy Progress Report і статистику, згідно з якою 13% населення Землі живе без електрики. Ми з вами, якщо ви читаєте цей матеріал, належимо до інших 87% – і це неймовірна вдача.

Даний матеріал став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проєкту енергетичної безпеки (ПЕБ) та грантової ініціативи «Молода енергія». Погляди авторів не обов`язково відображають позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів.
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.