fbpx

УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ — ПОРТРЕТ У РУСІ. ЧАСТИНА 2

Як змінюють(ся), розвивають(ся) та на що впливають 35-

У попередньому матеріалі ми розповідали історії українських центиніалів, вони ж покоління Z. А сьогодні поговоримо про міленіалів у громадському секторі.

Хочемо познайомити вас із двома івано-франківськими ініціативами — “Дівчата творять” та “Ucity2”. Що ще їх об’єднує, окрім того, що їх створили міленіали? Обидві виникли під час проекту “Амбасадори розмаїття на Прикарпатті”, який реалізовував “СТАН” у 2019 році. Обидві починались як обмежені в часі міні-проекти, але згуртували навколо себе спільноту активної молоді й переросли у сталі об’єднання. Обидві борються з дискримінацією та підсилюють незахищені групи населення. Але давайте знайомитись по черзі.

“Дівчата творять”: “Нас гуртують спільні цінності і бажання щось робити” 

Ініціатива виникла під час 2 модулю програми “Art and culture” в межах проекту “Амбасадори розмаїття на Прикарпатті”

“Дівчата творять” — об’єднання молодих активісток, які допомагають прикарпатським жінкам звільнитися від стереотипів, стати впевненішими, розкрити себе у мистецтві. Вони організовують лекції із сексуальної освіти, проводять літературні вечори й арт-вечірки. 

Зупинимось на секс-освіті. Ще два роки тому, коли в Івано-Франківську могли зірвати навіть лекцію про фемінітиви, важко було уявити, що з’явиться спільнота, яка системно працюватиме з жінками не на засадах традиційних сімейних цінностей. Але часи змінюються, і от молоді прикарпатки вже говорять із батьками про сексуальне виховання, із підлітками про менструації, безпеку та згоду на секс, із жінками про їхню сексуальність та післяпологову депресію. І суспільство не тільки не засуджує цю спільноту, але й підтримує.

Архівне фото ініціативи “Дівчата творять” . Фотограф: Тарас Волошин

“За весь час нашої громадської активності ми не отримали жодного негативного  відгуку, тільки підтримку — розповідає координаторка ініціативи Ольга Новак. — Лише одного разу, коли мене попросили провести лекцію з секс-освіти для підлітків у таборі “Пласту”, один з батьків питав мене, чи не буду пропагувати гомосексуальні стосунки. Я відповіла, що сама розповідати про це не буду, але якщо мене спитають, відповім, що вважаю усі сексуальні орієнтації та гендерні ідентичності прийнятними. Як мені казали, після цього він почав каламутити воду у вайбер-чаті для батьків, мовляв: “Як ви можете посилати своїх дітей на ту лекцію”. Але організатори йому відповіли: “Свою дитину можете не пускати, це добровільна справа”. На тому і завершилось”.

Інший не менш важливий напрям роботи дівчат, які творять — мистецькі події. У листопаді вони провели ЛітМіст “Ташкент-Івано-Франківськ”, за участі узбекистанського поета і рок-музиканта Ашота Даніеляна та місцевих поетів_ок. У грудні організували презентацію збірки віршів Алі Гулієвої. А у лютому влаштували Дівочу арт-вечірку

“На весну плануємо ще більше майстер-класів та арт-терапій, — каже Ольга. — Працюватимемо з глиною, аквареллю. У нас у команді є дівчата мисткині, які цим займаються. Крім того, думаємо залучити професійну арт-терапевтку”.

Архівне фото ініціативи “Дівчата творять” . Фотограф: Тарас Волошин

Зараз в ініціативі “Дівчата творять” шість жінок: лікарка, поетка, мама двох доньок Ольга Новак, скульпторка й працівниця секс-шопу Наталія Махова, журналістка Марта Коник, художниця-акварелістка Анастасія Дражник, дизайнерка Марія Хоркава, смм-ниця Ольга Джус. Уже восени їхня команда виросте до 7 активісток. Що робить із дівчат, які творять, сталу ініціативу? Координаторка розповідає:

“Нас гуртують спільні цінності і бажання щось робити. Ніхто з нас не отримує гроші від “Дівчата творять”, але кожна горить тим, що робить. Ще важливу роль грає те, що ми майже всі з одного міста. Дистанційно набагато важче побудувати комунікацію”.

Зараз дівчата бачать свій розвиток у тому, щоб: 

  • створити громадську організацію;
  • мати власний простір для проведення заходів;
  • бути ще відкритішими до мам із дітьми, залучаючи няню під час заходів;
  • на базі “Дівчата творять” відкрити соціальний бізнес, таким чином забезпечивши сталість своїй організації.

Ucity2 “Інтегрований іноземець — це той, хто має альтернативи”

Ініціатива виникла під час 2 модулю програми “Media and Infowars” в межах проекту “Амбасадори розмаїття на Прикарпатті”

Ідея “Ucity2” народилась із бажання 6 молодих людей зробити своє місто відкритішим для іноземців які живуть, працюють або вчаться у ньому. 

“Ми хотіли, змінювати Івано-Франківськ на краще. Жити у відкритому, прогресивному, толерантному суспільстві комфортніше, ніж у такому, що виключає когось” — каже активістка “Ucity2” Вікторія Богдан.

До Івано-Франківська щороку приїздять на навчання люди з різних країн. Дехто з них легко звикає до життя в Україні, знаходить друзів, починає брати участь у публічних подіях. Для декого процес соціальної інтеграції* відбувається складніше. Хтось взагалі на ці 4-5 років замикається у вузькому колі інших іноземних студентів, стресуючи щоразу, коли доводиться контактувати із “зовнішнім світом”.

Серед бар’єрів, які виникають на шляху до інтеграції іноземних студентів активіст(к)и “Ucity2” називають: 

  • стереотипи та упередження, щодо іноземців у місцевої громади; 
  • низький рівень англійської у багатьох франківців; 
  • небажання самих іноземців брати активну участь у житті міста (для когось основним пріоритетом є навчання, тож він/вона просто не хоче гаяти часу на нетворкінги та клуби за інтересами);
  • брак місць та заходів, де б іноземцям та місцевим було б легко знайомитись. 

Останню проблему команда “Ucity2” взялась вирішувати, організовуючи лекції, нетворкінги, вечори настільних ігор. Протягом осені в межах проекту “Амбасадори розмаїття у Прикарпатті” вони провели серію публічних подій, що залучили понад 100 українських та іноземних студентів_ок. На зиму зробили паузу, щоб усвідомити, куди далі рухатись. Але вже цієї весни активіст(к)и сподіваються взяти участь у таборі Idea Boot Camp, щоб прокачати свою ідею та стати ще ефективнішими у тому, чим вони хочуть займатись.

Зараз в активі “Ucity2” троє молодих людей: студент “Одеської юридичної академії” Владислав Авруцький; SMM-ник, волонтер проекту “Будуємо Україну разом” Іван Рибчук; студентка, логістка Молодіжної організації “СТАН” Вікторія Богдан.

“Я бачу розвиток нашої ініціативи у тому, щоб “Ucity2” перетворилась на громадську організацію, де могли б себе проявити іноземці, — говорить Іван Рибчук. — Думаю, ми зможемо на щось вплинути, тільки якщо робитимемо щось разом із ними, щоб вони відчували себе частиною міста” 

Координатор “Ucity2” доповнює: “І ще ми плануємо популяризувати англомовні івенти. Нехай це будуть події різного формату — не тільки англомовні клуби. Це потрібно, щоб стирався мовний бар’єр між умовними “нами” і “ними”. Інтегрований іноземець — це той, хто має альтернативи, куди і з ким піти ввечері, для якого відкрито стільки ж можливостей,скільки для місцевих”.

Отож двох матеріалах про молодіжну партисипацію в Україні ми розповіли історії двох активних молодих людей і трьох громадських ініціатив . Час підбивати підсумки. Щоб краще зрозуміти, де ситуативні явища, а де з загальні тренди, ми звернулися за коментарем до лідера Молодіжної організації “СТАН”, активіста й дослідника громадянського суспільства Ярослава Мінкіна.

“Важко говорити про якісь очевидні тенденції молодіжної партисиції в Україні. Крім однієї. Справжня молодіжна партисипація в нашій країні відбувається на низовому рівні. Активісти та активістки часто з маленьких міст самоорганізовуються і починають змінювати щось навколо себе. Але, на жаль, якими б дієвими вони не були у себе на місцях, це не ті люди, яких запрошують на міжнародні конференції для молоді. Це не ті люди, які дають рекомендації уряду. 

Тому приклад Аліни Паламарчук — активістки зі Жмеренки, яка пішла вчитись на дипломатку —  на мою думку, є винятковим. Вона говорить, що обрала дипломатію, бо хоче відчувати власний вплив. І ці її слова підводять нас до ще однієї проблеми. Часто активну молодь, зокрема школярів, сприймають як когось, чиїми руками можна посадити дерева або прибрати площу. Ніхто не дає їм реального впливу, ніхто навіть не питає їхньої думки. 

Як із цим боротись? Навіть на прикладі наших випускників помітно, що команди, які працюють на рівних, без авторитетів, без умовних “дорослих”, можуть виходити із більш незалежними рішеннями назовні. Яскравий приклад — “Дубль N”, які не мають жодних авторитетів. Тому вони не прибирають площу, а роблять фестиваль професій майбутнього. Або “Дівчата творять”, які спочатку хотіли запрошувати досвідчених експертів та експерток на свої лекції. Але зараз вони розвиваються, стають сильнішими та впливовішими саме тому, що вирішили самі ставати експертками. 

Що ще є показовим? Усі ініціативи, про які ми говоримо, мають освітнє та культурне спрямування. Молодь в Україні майже не займається політикою, бо це непрозоро, незрозуміло і, часом, навіть небезпечно. Водночас, освіта і культура — це сфери, в яких можна відносно легко щось змінити, принаймні на локальному рівні. До того ж, молоді люди нашої країни вже розуміють, що культура не є чимось другорядним — культура формує цінності та запити суспільства. Це тільки-тільки починає розуміти влада”.

Молодим людям, які хочуть активніше впливати на суспільно-політичні процеси, Мінкін радить:

  1. “не намагатися з’їсти слона за раз”—  починати з точкових змін у своїй громаді;
  2. бути готовими до того, що великі зрушення не відбудуться за короткий проміжок часу, йти до них поступово;
  3. об’єднуватися в спільноти; 
  4. бути терпимими, адже саме нетерпимість у спільноті призводить до її поразки
  5. шукати містки для діалогу.

Матеріал створений з метою проілюструвати, як молодіжна партисипація розвивається в Україні. Теоретичним підґрунтям  для нього стала дослідницька робота Ярослава Мінкіна та Юлії Любич “Посилення ролі молодого покоління у прийнятті політичних рішень”, опублікована за результатами програми “Підтримка молодих лідерів громадянського суспільства в країнах Східного Партнерства”. Програма була втілена за підтримки Європейського Союзу через Фонд громадянського суспільства Східного партнерства / Eastern Partnership Civil Society Facility.

Проект “Амбасадори розмаїття у Прикарпатті реалізує Молодіжна організація “СТАН” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).