fbpx

Про виклики і можливості в період дорослішання йшлося під час Мандрівного Docudays на Прикарпатті 

Збільшення мережі партнерів, нові аудиторії, новітні формати проведення подій та розширення географії – такі результати після проведення 17 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays у Івано-Франківську та області.

Зазначимо, що на цьогорічному фестивалі, крім традиційних офлайнових переглядів фільмів та дискусій, ряд подій відбулися онлайн. З одного боку, це було зумовлено карантинними обмеженнями, а з іншого, щоб використати можливості, які надають новітні цифрові технології.

Кожного року для фестивалю обирають головну тему. Цього разу це було –  дорослішання. Час, коли чутливо та гостро реагуєш на дійсність, переосмислюєш та формуєш свої погляди, вчишся бути самостійним. Для нас це була можливість подивитись на дорослість не лише в особистому вимірі. У контексті державної політики ми спробували розібратись у правах дітей, i як може звучати голос молодi в обговоренні суспільних питань та з яким викликами зіштовхуються молоді люди.

Зокрема про це і про права дитини йшлося під час обговорення трьох стрічок, які були представлені у програмі DOCU/ДІТИ. Їх переглядали у просторі ВДОМА разом з представниками/цями ТАСПІЛЬНО.

Головні герої та героїні стрічок “Ловець пташок”, “Карла і Нордал” та “Хвилі світла” на своїх життєвих історіях показали з якими, часом непростими, ситуаціями зіштовхуються у своєму повсякденному житті та як їх вирішують на рівні з дорослими.

Ціж фільми обговорювали на події, яку організували разом з “МіжCulturна Labораторія” (см. Лисець). Крім дискусії у батьків та дітей була можливість порефлексувати на тему права дитини і зобразити це на еко-торбинках під час творчого майстер-класу. 

Проте те, як змінилась Україна після Майдану і чи змінилась взагалі? Такою була тематика дискусії після перегляду стрічки «Не хвилюйся, двері відчиняться», який відбувся у Молодіжний центр Paragraph та був організований у партнерстві з Івано-Франківською організацією ФРІ.

Цей фільм є режисерським повнометражним дебютом 30-річної української документалістки Оксани Карпович, яка у 2013 році переїхала до Канади. За її задумом це фільм-портрет звичайних українців.

Сцени з фільму практично нікого не залишили байдужими, адже у більшості є свої незабутні історії пов’язані з подорожами залізницею. Власне, через цю призму на ситуацію з дотриманням прав людини в Україні і намагалися поглянути присутні. Багато звучало висловлювань, що поступ у цьому напрямку є, але ще достатньо роботи. І власне велика роль в цьому молодого покоління, яке має стати рівноправним учасником процесу прийняття рішень в нашій державі.

Знаковою подією цьогорічного фестивалю був приїзд режисерів документальної стрічки “Зарваниця”, яка розповідає про один з наймасовіших паломницьких походів України, Яреми Малащука і Романа Хімея. Які  є уродженцями Коломиї, а зараз живуть і працюють в Києві. Їхній фільм зібрав чималу аудиторію, як у Івано-Франківську так і в їхньому рідному місті. За словам режисерів, вони поїхали з Коломиї 10 років тому і цим фільмом хотіли закрити гештальт, присвятивши фільм місту.

До речі, з Коломийським кінотеатром “Стрічка” де демонструвався фільм, запланована співпраця під час фестивалю і наступного року.

Три короткометражні стрічки українських режисерів мали змогу переглянути та обговорити у просторі MetaLab. За відгуками глядачів, вони стали наче розділами однієї книги і логічно доповнювали одна одну.

Першою була “зонґ” про заказник Замглай – одну з найбільших болотних систем України (режисери Еліас Парвулеско, Тета Цибульник, Світлана Потоцька), далі “Колообіг” про трирічне спостереження за рухомим пейзажем Києва (режисер Олексій Радинський) і завершила перегляд стрічка “Понеділок п’ятниці” про сучасну родину на пострадянському просторі.

З авторкою останнього фільму – Іванною Прокопчук вдалося поговорити наживо за допомогою zoom-зв’язку.

Вона розповіла про сенси, якими прагнула наповнити фільм та особливості зйомки, адже герої стрічки – це її родина. Зокрема йшлося. про минуле, яке залишається поруч з нами, про відчуття особистого комфортного простору, потреба в якому підвищилась через карантин та про відчуття і прояв себе в цьому просторі.

Окрім фільмів, традиційною під час фестивалю є правозахисна програма. Власне цього року всі три правозахисні тренінги відбулися онлайн, аби в такий спосіб розширити аудиторію учасників та учасниць.

Для підлітків і їх батьків ми запропонували дізнатися, як побороти булінг та кібербулінг. Про право дітей заробляти і як це можна зробити легально, йшлося на тренінгу по запуску соціального шкільного підприємництва. А для батьків ми підготували тренінг про статеве виховання.

Також фестиваль став стартом у співпраці Молодіжної організації “СТАН” та «Центру пробації» в Івано-Франківській області. Його директорка, Оксана Устимчук запропонувала  на базі їх установи проводити показ документального кіно спільно з фахівцями системи безоплатної правової допомоги та філій пробації на Прикарпатті.