Чому chilld-friendly spaces тепер актуальні, чим особливі та що допоможе їм працювати наступними роками?

Історія Тетяни

“Я з Херсона. Викладала йогу в місцевому клубі. Та 24 лютого все зупинилося.

Роботи нема. Гуманітарна катастрофа. Ще тоді не зовсім, але  ми розуміли, що поставок з України вже нема, а з місцевих складів усе потрохи зникає.

Вікна в мене виходили майже на Чорнобаївку, тепер всім відому. Там прильоти, вибухи, Кілометрів шість-сім від нас, але з дев’ятого поверху все гарно видно.

У квітні ми виїхали. Як кажуть, “заскочили в останній поїзд”. Нас друзі взяли. Попередили: “В машині місця не буде, беріть по мінімуму”. Так ми з якоюсь маленькою сумкою й поїхали.

Виїжджали через Снігурівку. Їхали селами, якимись полями, посадками. На першому блокпості нас запитали: “Куди їдете?” Ми відповіли, що на Миколаїв. “А чого на Миколаїв?” “Бо тут стріляють”. А вони нам, що в Миколаєві теж стріляють, і що це самі ви себе обстрілюєте. Ми не знали, що дядькові з автоматом сказати…

Блокпостів багато, та якось нам пощастило доїхали без пригод. З іншими таке було, що чоловіків роздягали, роздивлялися, чи нема татуювань… Мої знайомі виїздили сім днів.

В Надвірній у мене родичі. Нас закликали, сказали, що допоможуть із житлом. Ми виїхали дві сім’ї: моя і моєї сестри. Й батьків забрали з собою.

Моїй дитині шість років. З травня, вже у Надвірній, я почала шукати, куди їй можна піти. Садки в той  час не працювали, а дитину ж треба  чимось займати. І я потрапила в Центр позашкільної освіти. Тут був такий варіант дитячого простору: діти ходили на гуртки, а мами плели сітки. Так я познайомилася з директоркою Русланою Львівною. Вона добра душа, хотіла допомогти. Почула, що я викладаю йогу. Сказала: “А можете нам зробити  відкритий урок?”. На початку червня я зробила урок, але потім усі роз’їхалися (багато було киян). А потім канікули, центр на літо зачинився”.

Зараз Тетяна Соловйова працює фасилітаторкою з йоги в дитячому просторі СТАНу, який сусідить з Центром позашкільної освіти Надвірнянської міської ради. Тетяна — мама, яка шукала чим зайняти дитину, крім шкільного навчання, і зараз вона сама допомагає створювати такі можливості. “Цей простір, — Каже вона. — місце, куди можна прийти з дитиною, залишити на 3-4 години. З гуртка на гурток. Тут і англійська, і на фінансову грамотність вони ходять і на групові заняття до психологів, на йогу. Їм цікаво, вони зайняті”.

Початок

У приміщеннях, де будуть child-friendly spaces, поки що тривають ремонти. Завершаться десь у лютому-грудні, а десь у березні-січні, та команди фасилітаторок, психологів CFS не чекають. Займаються з дітьми вже. Переважно в тих самих будівлях, де працюватимуть і надалі. Наприклад, у Надвірній CFS матиме приміщення в муніципальному Центрі позашкільної освіти. Але поки там ремонти, Центр дає можливість працювати у своїх просторах, кабінетах. Скажімо, заняття з йоги Тетяна Соловйова проводить у залі для танців. Просто узгодили графіки. Ця гостинність дуже доречна, бо батьки й діти вже знають, що є такий child-friendly space, і що невдовзі він далеко не переїде, а працюватиме, умовно кажучи, за сусідніми дверима. Середовище формується вже зараз. “Що дуже втішило й здивувало, — розповідає Ольга Симчич, координаторка напрямку CFS у проєкті СТАНу “Відповідь на кризу в Україні — 2022”, — на перший захід у Ворохті (знайомство), прийшло понад 80 людей. Багато й батьків, і дітей. Для мене це був шок. Я йшла темною вулицею, бо світло відключене, говорила з адміністраторкою і від цієї цифри мене накрила хвиля вдячності й радості. Люди на своєму місці. Ми робимо те, що справді відгукується і це ще потрібніше, як нам здавалося”.

Для навчання

Багато сімей виїхали майже без речей. Хтось і без документів. Просто вибігли з дому, бо рятували свої життя. Зараз їм складно купити ноутбук чи планшет. Не у всіх є робота, не завжди вона достатньо добре оплачується. А витрат не бракує. Тому в CFS буде вся необхідна техніка, зокрема ноутбуки, планшети, проєктори,  щоб діти мали можливість навчатися онлайн, виконувати домашні завдання, проводити кінопокази, заходи з мультимедійними презентаціями.

“Ще одна мета — організувати простір, який буде відкритий, навіть коли  дитинці просто треба десь побути. — Пояснює Ольга Симчич”. — І їй не буде нудно. Вона може або з фасилітатором попрацювати, або самостійно: з книжками, іграми”. Тому важливо, що простори орієнтуватимуться не лише на години “після уроків”. Працюватимуть і “під час”, адже будуть корисні дітям, щоб ті приєднуватись до навчання онлайн. Працюватимуть і “до”. “Я там буваю майже кожен день. — розповідає Катерина, учениця Коломийського ліцею №5. — Не після, а до уроків. У школі в мене друга зміна, тож тут я з дев’ятої до дванадцятої. Мені прикольно, бо хотіла й раніше піти на заняття. та через другу зміну ніколи нікуди не встигала. Тепер, і встигаю, і мені подобається”.

Child-friendly spaces потрібні, щоб допомогти дітям переселенцям інтегруватися  в нове середовище, більше спілкуватися з тутешніми однолітками. Та помилкою було б називати CFS просторами для переселенців. Це простори, відкриті для всіх дітей і підлітків, тому вони мають потенціал стати точками перетину, знайомств, спільних справ. Такі собі місця сили.

Безпека та майбутнє

Коли шукали приміщення для child-friendly spaces, зважали, наскільки вони безпечні. Перш за все, має бути доступ до укриття. Враховували й інше, скажімо, чи не близько до стратегічних об’єктів. “Безпековий критерій важливий, партнери й донори присвячували йому багато уваги. — Пояснює Юлія Меньшакова, координаторка проєкту “Відповідь на кризу в Україні — 2022”. — З міркувань безпеки нам погоджували або не погоджували приміщення. Наприклад, у Коломиї розглядали приватне приміщення поруч із вокзалом, та це було проблемно, й від нього відмовились”.

З укриттями загалом пощастило, бо CFS працюватимуть переважно в закладах на кшталт муніципальних центрів позашкільної освіти, культури й дозвілля. Укриття там обладнані, й вони відповідають безпековим нормам. “Під час повітряної тривоги роботу в просторі призупиняють, щоби пройти в укриття. — Каже Ольга Симчич. — Цей досвід команди намагаються робити якомога менш травматичним для дітей. Так само з відключенням світла. Запалюють свічки, щоби грати в мафію, вмикають гірлянди на батарейках, щоб діткам було затишніше. Танцюють, щоб не мерзнути. Бо навіть попри перебої тепла і світла діти не хочуть покидати простір. Не тільки тому, що  вдома в цей час теж немає електрики, а й тому, що команди справді працюють над створенням атмосфери теплого спілкування, яке сьогодні потрібне нам, як ніколи”.

Зрештою, комунальні приміщення обрали невипадково. Проєкт “Відповідь на кризу в Україні — 2022” завершується в лютому. За цей час необхідно завершити ремонти й закупити техніку, протестувати й налаштувати роботу дитячих просторів. СТАН прагне підтримувати їх ще протягом наступних двох років. Та навіть, якби щось трапилося, якби не було такої можливості —  все майно, техніка, всі ресурси, вкладені в ремонти, так чи так будуть комунальною власністю. Дитячі простори належатимуть громаді. Й від початку команда проєкту тісно співпрацює з органами місцевого самоврядування.

Тільки в селі Лукавці, Чернівецької області дитячий простір буде розташований в тому ж приміщенні, що й прихисток. Воно в приватній власності, але ГО “Дієва громада”, яка займається створенням CFS на місці, уклала договір на довготривалу оренду приміщення. Надалі планує його викупити й після перемоги розвивати там також реабілітаційний центр для людей, які постраждали від російської агресії. “Там дуже потужно працює громадський сектор. — Каже Ольга Симчич. —  Тому не стало пересторогою, що це приватна власність. Ми впевнені, що дитячий простір буде функціонувати так само.”

Щоби втілити задум

Нема сенсу робити красивий простір, наповнити його технікою, не подбавши про те, щоб сформувати команду професіоналів. Так само складно довелося, фахівцям, якби їм не було де працювати. Тому в кожному напрямку проєкту СТАН намагається підходити комплексно. Ремонти проводять не тільки в дитячих просторах, але й у п’яти прихистках тих самих громад: у Коломиї, Надвірній, Ворохті, Бурштині та Лукавцях. Психологи з CFS не зафіксовані за дитячими просторами, вони теж працюють у шелтерах, допомагають батькам, опікунам — всім, хто цього потребує. Більше про ці речі ми розповімо в наступних публікаціях.

Тим часом дитячі простори роблять свої хоч і перші, та впевнені кроки. “Показово, що третій тиждень, і діти  приходять; батьки й діти задоволені. — Міркує Тетяна Соловйова — Сподіваємося, що втілиться той задум, який закладений. Що це дійсно буде такий простір, куди можна буде прийти й “потусуватися” з користю, і розвиватися. Сподіваємося, що тут буде спілкування, тепла, дружня атмосфера. Щоб дитина відчула себе у спокої, відчула, що про неї піклуються і її люблять”.

У попередній публікації ми розповідали про створення дружніх для дітей просторів (або ж CFS — child friendly spaces) у Коломиї, Ворохті, Бурштині, Надвірній Івано-Франківської області та Лукавцях Чернівецької. Про місця, де можна вчитися, розважатися й просто цікаво проводити час. Далі, на прикладі села Лукавці, розповімо, яка роль таких просторів для психологічної підтримки та інтеграції дітей, що приїхали з інших регіонів.

Прихисток біля озера

Лукавці — село в Чернівецькій області, неподалік Вижниці. Від початку повномасштабного вторгнення Росії багато людей, які втікали від жахіть війни, опинилися тут. Звідси близько до Карпат, близько до Кордону з Румунією.

Варіанти для поселення швидко закінчувались, а люди все прибували. Катерина Стражир, місцева активістка, очільниця ГО “Дієва громада”, разом з іншими волонтерками та волонтерами шукала, де ще можна приймати переселенців. Зрештою пішли до власника колишньої радянської адмінспоруди “Будинку тваринника”. Це двоповерхова будівля скраю села, площею майже 800 м2. Поблизу є ставок, річка. Останніми роками вона пустувала.

Власник охоче позичив будинок під прихисток. Та й сам долучався, коли треба було навести там порядок, облаштувати. Вже 4 квітня туди заїхали перші мешканці.

Кімната для дітей

Житлові кімнати облаштували на другому поверсі. На першому — кухню пральню, господарські приміщення. Тут же  зробили дитячу кімнату.

“Це було розумне рішення на той момент, — міркує Катерина Стражир, яка адмініструє прихисток — бо в нас було багато дітей і там  вони могли робити все, що хотіли, малювали по стінах. Це був їхній клаптик. Але ми й розуміли, що  дітей треба чимось зайняти. Тим паче це літо, шкільного навчання не було. Виникла ідея, що там має бути щось більше, ніж просто кімната для дітей”.

Приблизно в той час ГО СТАН, почала підтримувати прихисток у Лукавцях. Забезпечувати мешканців харчами й наборами побутової хімії. Допомогли встановити котел і відремонтувати систему опалення. Тоді ж станівці побачили можливість створення тут простору дружнього до дитини (в рамках проєкту “Відповідь на кризу в Україні – 2022”, який СТАН втілює у партнерстві з чеською гуманітарною організацією Людина в біді за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Канади). Для цього було багато передумов: комфортне приміщення, сильна команда на місці. А головне — тут уже зароджувалося щось на кшталт дитячого простору. Залишалося тільки підсилити ініціативу.

Простір для всіх

Команда CFS почала працювати в Лукавцях у жовтні 2022 року. Не чекаючи на ремонти, техніку, стартували в тих умовах, які були.

“В нас можна зробити домашні завдання, можна читати, малювати, вирізувати. — Розповідає Катерина Стражир —  З шістнадцятої години приєднується фасилітаторка, яка професійно викладає декоративно-ужиткове мистецтво.  З нею діти й малюють піском, і роблять різні штуки, як арттерапія. Є ще фасилітаторка, яка займається  постановками, сценічним мистецтвом. У мирному житті хтось із дітей займався в театральній студії, хтось професійно танцював. Фасилітаторки стараються, щоб заняття перегукувалися  з тим, що було в дітей раніше. А ще є спільні заняття з психологинями”.

Поступово простір став магнітом для дітей. Тут проводять час не тільки переселенці, також і їхні однолітки з Лукавців. Разом займаються, вчаться,  разом організовують заходи. Особливо це спрацювало під час зимових свят.

Агресія й ангелики 

Часто кажемо “інтеграція” переселенців у місцеву громаду, та якщо замислитись — говоримо про знайомство, спілкування, взаємопідтримку. Розуміння, що одні можуть бути цікаві й потрібні іншим. Як дорослі, так і діти.

Штука не в тому, щоби просто організувати спільні заходи. Йдеться про подолання складних бар’єрів. Психологиня проєкту Світлана Мендришора пояснює як, вони виникали поміж місцевими й переселенцями (ситуація насправді типова для багатьох міст і сіл). “Звідси багато чоловіків воюють, а громада маленька. — Каже психологиня. —  Коли почали приїздити переселенці, то вся злість переливалася на них. В нашому домі з’явилися нові люди й треба було навчитися співіснувати. Знайомитись і не звинувачувати. Схоже в дітей (я також у школі працюю). Діти переселенці часто російськомовні, й місцеві мають спокусу булити їх через мову. Це називається відреагування своєї агресії. Її багато, а звинувачувати нема кого. Зате з’явились переселенці…” Тож свято Миколая чи спільне Різдво — це не лише свято, не лише захід. Це можливість знайомитися. Разом готуватися і хвилюватися. “Вони починають бачити одні в одних просто дітей, — продовжує Мендришора, — дітей, з якими можна готувати спільні заходи, сміятися, гратися, сваритися і миритися”.

Організацією свят і подібних подій займається фасилітаторка Наталія Марчук. На початках вона радилася з дітьми й батьками, якою може бути її робота. Запропонувала, щоби темою подій стали традиції, звичаї та обряди Буковини. На тому й погодилися. Люди приїхали з різних місць, але зараз вони тут — і це можливість дізнатися більше про Лукавці, краще зрозуміти Буковину. З іншого боку, на цьому ґрунті добре ділитися культурою, яку кожен чи кожна привезли з собою, спілкуватися про традиції інших регіонів країни.

Тож у дитячому просторі ворожили на Андрія, разом святкували Миколая, Різдво, Водохреща. Були й козацькі забави до дня ЗСУ, свого роду спортивні змагання. Важливо, що ніколи ці заходи не обмежуються  тільки сценарієм. В кожній зустрічі  залишається простір для спілкування. “Ми стараємося робити, щоб це не було просто розказати віршик і заспівати пісеньки, а щоб після заходу діти зустрілися за спільним столом. — каже Світлана Мендришора. — От навіть Міша. Він до інтеграційного заходу рідко коли готує вірші чи бере участь у співах, зате він спече чудових ангеликів”.

Михайло та смаколики

Про Михайла варто розказати більше. Хлопцеві 13 років, і він мріє стати видатним кондитером. Михайло з Одещини, мешкав неподалік міста Южне. Його мама, Ірина Домашевська, зараз фасилітаторка в дитячому просторі, а в Южному працювала вихователькою в дитсадку. “Приходила додому й так не вдавалося, щоб робочий день закінчився. —  Розповідає вона. — До чогось готуєшся. А Міша любить солоденьке. Я ж кажу: “Зараз я зайнята. Хочеш, скажу тобі як, а ти зготуй собі сам””.

Так Михайло й навчився. Почав з простого печива, потім взявся за бісквіти, далі за Наполеон та інші складні торти. У Лукавцях продовжив займатися своїм гобі, яке мимоволі переростає в першу справу, перші кроки до мрії. Хлопець випікав різні смаколики та пригощав людей. А вийшло так, що поступово в нього з’явилися перші замовлення. Готує Михайло на кухні прихистку.

Від хаосу до порядку

Дітям, як і дорослим, важливо бути залученими в тутешнє життя. Мати можливість зробити самим щось для себе, для інших. Ось один з прикладів. У дитячому просторі, в рамках проєкту “Відповідь на кризу в Україні – 2022”, розпочався капітальний ремонт. Поки це триватиме — довелося перебратися до кімнати на другому поверсі прихистку. Але це ж не за помахом чарівної палички. Треба було перенести речі, облаштувати приміщення. Діти самі й зайнялися тим облаштуванням. І це краще, аніж хтось би зробив їхній простір без них. “Я подумала, що це буде групова трудотерапія. — каже Світлана Мендришора. —  Діти зібралися й для себе все організували, розклали ті всі речі. Самі перебирали іграшки. Самі дивилися, які їм цікаві, які б вони залишили на диванах для “обіймашок”. Тепер у них гарна кімната. Все в зоні доступу: книжки, настільні ігри, фарби й пензлики. Зараз діти там спілкуються, граються”.

За час відколи в прихистку була просто дитяча кімната й до тепер, сталася принципова зміна: замість хаосу прийшло впорядковане дозвілля. Світлана Мендришора пояснює, що це добре для зменшення тривожності в дітей. “Вони робили хто що хотів, —  Каже психологиня. — У них не діяли правила, а це розгойдує дитячу психіку. Діти тоді не розуміють, на що спертися. І от, за кілька місяців це змінилося. Вони вже знають, що за собою мають прибрати, що коли виходиш (у туалет, наприклад) — двері не лишаєш відчинені навстіж, бо заняття продовжується. Таке вимальовування меж важливе. Діти стали спокійніші”.

Це також результат спілкування, побудови стосунків, роботи команди дружнього до дитини простору. І це не те, що приходить миттєво. Розвиток CFS, як і розвиток будь-якої справи, чи навіть становлення особистості — поступовий процес. За п’ять місяців праці команда спостерігає: щораз більше дітей приходить на заходи, чи на заняття до психологинь. Зменшуються бар’єри, зростає довіра.

Це і є найперше, найголовніше — дати відчуття безпеки, наповнити простір змістом, дружнім спілкуванням. Наступні кроки —  завершити ремонти,  забезпечити технікою, що допомагатиме дітям вчитися. Це вже скоро, й про це в наступних публікаціях.

В незнайомому місті

Ольга Юрченко з Ірпеня Київської області. До Коломиї приїхала з семирічною донькою Софією. Не до родичів, або друзів. Приїхали в нове, незнайоме місто.

В Коломиї довелося знову ставати на ноги. “Я тоді була зосереджена на пошуках нормальних умов проживання, — розповідає Ольга, — а для цього потрібно було трошечки більше грошей, піти на роботу. Почала шукати. Та я тут сама з дитиною, вона семирічного віку, її треба водити до школи… Групи продовженого дня нема. Я не мала можливості повноцінно ходити на якусь роботу.

Вже й не пам’ятаю, звідки до мене дійшла інформація, що має бути такий дитячий простір. Якось у розмовах. Я ж говорила, що я з дитиною, і мені сказали, що ось таке тут планується, скоро буде.

Мабуть, моя Софійка була з першого дня, була першою дитиною, яка переступила поріг цього простору, коли він почав працювати. Коли ще й не дуже було відомо про його існування, Софійка стала найпершою, найрегулярнішою відвідувачкою. Ми тут з листопада”.

Трохи подорожей

В Коломиї ГО “СТАН”, спільно з партнерами та донорами, облаштовує простір дружній до дитини в історичному будинку 1907 року. Це на бульварі Лесі Українки, в міській бібліотеці №1, що є однією з найстаріших книгозбірень Покуття. Зараз там завершується ремонт, та команда CFS у Коломиї почала працювати ще восени 2022  в стінах Краєзнавчої бібліотеки, а в грудні перебралися до приміщення в Палаці культури та мистецтв “Народний дім”. “Ми трохи “подорожували”, але атмосфері, яку налаштовуємо в просторі, нашому бажанню працювати це не шкодить”. — Каже фасилітаторка Тетяна Олейник.

Тетяна — переселенка, приїхала з дитиною із Бердянська. Спершу п’ять місяців жила в селі, але там не було можливості знайти роботу, тож вирішила переїхати до Коломиї. З  простором дружнім до дитини познайомилася спершу як мама, й тільки згодом прийшла туди працювати. “Мені було цікаво, що я можу відвести кудись дитину не просто, щоб вона посиділа, як з нянею, а щоб вона різнопланово розвивалася, могла щось дізнатися. За кілька днів мені подзвонили й сказали, що можу спробувати працювати (Тетяна за фахом педагогиня та практична психологиня. — авт). А коли прийшла й почала працювати, то загорілася цим. Зараз до нас приводять багато нових діток. І приємно, що вони не просто приходять, пробують — вони залишаються. Значать недарма ти працюєш. Дітям цікаво. Це й нові знайомства (вони справді здружуються) це й наша атмосфера,  не така, як у школі”.

Як є та як буде

Зрештою, це й не школа. Тут немає щоденних уроків, як математика, українська мова. Зате є альтернативні заняття, скажімо фінансова грамотність. І є можливість просто побути, пограти в настільні ігри, попрацювати над домашніми завданнями. Взяти участь у квестах чи майстеркласах. “З дітками там займаються і це мені дуже приємно. — каже Ольга Юрченко. — Моя Софійка завжди приходить усміхнена, завжди щось новеньке. То вони якісь поробки роблять, то навчаються, то обговорюють щось серйозне. У просторі до дітей дуже уважні. Навіть, якщо дитина без настрою, вони намагаються (я іноді спостерігала це збоку) так непомітно, не тиснучи, знайти ключик — і вже дитина стала веселіша”.  Особливо цінно, що діти, й місцеві, й ті, що приїхали до Коломиї після 24 лютого, тут знайомляться,  спілкуються, разом вчаться і граються. “Найцікавіше — це здружитися з новими друзями й робити всякі там речі, шкатулочки. — Розповідає Софійка. — Ліпити, малювати. І ще там квести цікаві”.

Кожен тиждень у просторі тематичний. Наприклад, нещодавно, був “ЕкоФрендлі”. Тож на заняттях протягом тижня спілкувалися про сортування сміття, виготовляли баки, щоб займатися таким сортуванням у просторі. Ходили на коломийську сортувальну станцію, зустрічалися з активістами та активістками місцевої організації “Екоґвалт”, посадили в глечиках рослини: “грошове дерево” та петрушку.

Команда CFS разом з батьками та дітьми змогли ефективно займатися і створити теплу атмосферу навіть на тимчасових локаціях: в Краєзнавчій бібліотеці, в “Народному домі”. Не завадили й вимкнення електроенергії, “Блекаут, мабуть, усім трішки всього попсував. — Міркує Ольга Юрченко. — Але тут вони швидко зорієнтувалися. Почіпляли гірлянди й це було для діток ще приємніше. Треба віддати належне організаторам: змогли все зробити  навіть без світла”. Та все ж, зараз одна з найбільш очікуваних подій — переїзд до постійного приміщення в бібліотеці на Лесі Українки, яке буде краще пристосоване до потреб CFS. Там дві кімнати — 42 та 20 м2. Є окремий вхід, отже простір буде незалежний від розкладу роботи бібліотеки.  “Цей простір будується вже з нашими запитами. — Пояснює Тетяна Олейник. — По-перше, хочеться, щоб тут було зонування. Куточок, де діти можуть самостійно гратися в ігри. Це такий наче куточок усамітнення. Також має бути й зона для менших діток. Місце для ігор, і стіл, де ми можемо проводити майстер-класи”. Обов’язково мусить бути й простір для занять з психологинями, бо для цього відокремлення особливо важливе.

Щоби стати сильнішими

Психологині проводять групові заняття, консультують індивідуально. Працюють як з дітьми, так і з батьками — з тими, на кого покладаються діти. В цій роботі важливо допомогти людям віднайти в собі сили, щоб рухатись далі, а також допомогти адаптуватися в новому середовищі. “Думаю, для дітей, та й батьків, до яких вони прив’язані, найважливіше відчуття прийняття. — пояснює психологиня Тетяна Бєлявцева. — А ми як посередники. Ми показуємо, що їх чекають, що їм тут раді, їм допоможуть. “Постукай, і тобі відчинять”, — це те, що пояснюю і підліткам, і батькам. Світ може бути до тебе дуже прихильний, ти можеш отримати допомогу, якщо вчасно її попросиш. Завжди кажу: “Я хочу, щоб ви звідси пішли сильніші, ніж ви прийшли. Така в мене задача””.

Тетяна також переселенка, приїхала до Коломиї з Харківської області й вона добре розуміє з чим стикнулися люди, котрі мусили залишити домівки. Допомагаючи людям, якоюсь мірою, вона допомагає й собі. Бо важливо не лишатися осторонь, не сидіти, склавши руки. “Простір — це можливість усім показати свою людяність, свої цінності. —  міркує психологиня. —  І для тих, хто вклався грошима, і хто доклав зусилля, знання, і для людей, які прийшли сюди за допомогою. Це все про зв’язок у спільноті. Всі отримують своє. Ті люди, що вклалися, вони бачать віддачу. Я відчуваю свою дотичність до помічної місії в Україні. А люди, які прийшли, вони мають підтримку. Вони стають сильнішими”.

Простір спілкування

Простір дружній до дитини — це, перш за все, місце спілкування.  І щоб усі заняття, майстер краси, квести, ремонти, щоби це все мало сенс, людям довелось вирішити водночас і просте, і складне завдання — знайти спільну мову. “Ми всі прийшли з різних точок нашої країни, і гарячих, і колишніх гарячих. —  Міркує Ольга Юрченко. — Але якось вони діток швидко сконтактували. Я говорю за свою дитину. Якщо в мирний час ходила десь до якогось викладача, перевести до іншого це було складно, бо вона хоче те, до чого звикла. Тут вона відразу влилася. Їй комфортно. Кажуть, що діти тонко відчувають такі речі. Це середовище підійшло”.

Те, що команда та батьки називають “атмосферою”, “теплом” цього простору, стало можливим завдяки всій спільноті. Завдяки тому, що жодна сторона не залишилась байдужою. На цьому наголошує і Яна Паращук, адміністраторка. Розповідає, як батьки пропонують свою допомогу, або й те, як долучаються діти. “Мене найбільше тішить, що кожен щось вкладає в наш простір. — пояснює Яна. — Іноді дітки приносять свої гірлянди. Приносять, і кажуть: “Хочу тут їх повісити”, Або приносять яблучка: “Хочу всіх пригостити”. Докладаються всі, і всі отримують щось своє. Хтось допомогу, підтримку, а хтось — можливість допомагати. Одне й інше цінне. І часом одне без іншого неможливе.

З чого починали

На старті проєкту СТАН та партнери відібрали приміщення для CFS, однак усі вони потребували реконструкції. Довелося замінити електропроводку, оновити стіни. Крім того, десь замінили систему опалення,  десь замінили чи відреставрували двері, вікна, додатково облаштували туалети. В більшості просторів потрібно було відновлювати, або й наново зробити підлогу. Все це потребувало часу.

Поки інженери та будівельники виконували свою роботу, команди просторів виходили з того, що є. Знайшли альтернативні приміщення й почали займатися з дітьми там. Найчастіше в тих таки будівлях (бібліотеках, будинках культури), де працюватимуть CFS, просто в інших кабінетах.

Ноу-хау

У команди проєкту була візія, що це має бути місце, де дітям приємно проводити час, де вони будуть в безпеці, де матимуть техніку, потрібну для навчання, для заходів, показів кіно чи мультфільмів. Та щоб краще зрозуміти, як це втілити на практиці,  вивчали досвід організацій, які вже робили в Україні чи за кордоном подібні речі. Звертали увагу й на практики облаштування цифрових просторів. Ці досвіди були корисними, та не давали відповіді на всі запитання.

“В нас трошки інша історія, бо поєднується формат простору дружнього до дитини, і навчального цифрового простору. — Пояснює Ольга Симчич, координаторка напрямку CFS у проєкті — Одночасно партнери закладали пропозицію, щоб ми працювали на базі комунального майна”. Ця умова потрібна, аби все, що вдасться зробити, все майно, ресурси, за будь-яких обставин залишилися за громадою.

Нове життя старих приміщень

Щодо дизайну просторів, у кожній громаді відштовхувалися від потреб, особливостей приміщень. Наприклад, у Коломиї будинок бібліотеки на бульварі Лесі Українки 7 — це столітня пам’ятка архітектури,  якій просто не пасували б яскраві різнокольорові стіни. Натомість там відреставрували давні різьблені двері. В Бурштині навпаки, простір  у палаці культури “Прометей” вирізняється своєю кольоровою гамою.

У Ворохті приміщення Центру культури, де розташований CFS, теж історичне, з двадцятих років минулого століття.“Перший поверх був доведений до ладу, а з другим сумніша історія. — Розповідає координаторка тамтешнього простору дружнього до дитини Аліна Гриньків. — Стіни передавали ще ту епоху, за якої будувався будинок. Сходова, яка веде до простору на другому поверсі теж була не в найкращому стані. Тому там і в коридорі додатково відремонтували стіни (поки ти йдеш до простору — все в чудовому ремонті)”. Тут важливий принцип цілісності. Не могло ж бути так, що власне у CFS  все буде нове й красиве, а коридор до нього — в плачевному стані. З подібних переконань ремонтували не тільки приміщення для просторів, дружніх до дитини, а й прихистки для переселенців у визначених п’яти громадах. Адже багато дітей мешкають там, і їм необхідно забезпечити гідні житлові умови, а не тільки гідні умови у CFS.

І нові можливості

Як ми вже згадували, альтернативні приміщення для просторів дружніх до дитини часто були в тих самих будівлях, установах, що й основні. У Ворохтянському Центрі культури, наприклад, в такій самій, так само розташованій кімнаті, тільки поверхом нижче. Після переїзду в дітей буде звичний краєвид за вікном: гори та один зі знаменитих кам’яних віадуків селища.

Тож із точки зору розташування змін майже немає, і це добре. Але багато змінилося з огляду на можливості, зручність. “Привезли техніку, а це 10 ноутбуків, мишки, роутер, аудіоколонки, екран та проєктор, термопот. — Розповідає Аліна Гриньків. —  Альбоми, олівці, фарби для роботи фасилітаторок, багато різних речей.  Прийшла й побутова хімія для прибирання і все, що треба для життя простору”. Нещодавно привезли та встановили меблі. В оновленому CFS під вікнами поставили столи для ноутбуків. Встановили також загальний великий стіл для майстер-класів та кілька менших столів для дітей, де вони будуть малювати, виконувати творчі завдання.

Тінь, світло, друзі 

Ремонти завершені, техніка та меблі приїхали, й простори дружні до дитини можуть працювати, як планувалося. Але варто також сказати, що за пів року становлення CFS командам вдалося досягнути багато, навіть з обмеженими ресурсами.  “Для роботи фасилітаторки приносили навіть щось зі свого інвентаря. — Каже Ольга Симчич. —  Я радію такій залученості. Приємно, що людям у проєкті не байдуже. Деякі альтернативні приміщення виглядали прикольно, деякі нам подобалися менше, але було зрозуміло, що поки в основних робиться ремонт — це найкращий вихід. І попри не ідеальні приміщення, попри відключення світла, діти залишалися, не хотіли йти додому, воліли сидіти в куртках, тільки щоби бути поряд із фасилітаторками, бути разом. Найголовніше — це люди”.

Загалом за шість місяців роботи в п’яти просторах відбулося понад 700 різних заходів. Це і щоденні заняття фасилітаторів з дітьми, й інтеграційні події, і консультації психологів. Ці події відвідали близько 600 дітей, які прийшли понад 5 тисяч разів. Це допомагало руйнувати бар’єри між місцевими й переселенцями. Допомогало освоїтися в нових, колись незнайомих містах. “Я тут майже щодня. Коли маю можливість, то приходжу. Мені тут усе подобається, — розповідає Ярослава Гетьман, яка приїхала до Ворохти з Харкова. — Я ходила сюди з літа, бо тут були гуртки. А з осені почався цей дитячий простір. Малюємо, ліпимо. І тут друзі”.

Події в просторах дружніх до дитини викликали живий інтерес від початку. На перший захід у Ворохті (відкриття, знайомство з фасилітаторками), прийшло понад 80 осіб. Одна з недавніх подій в Бурштині зібрала майже сотню відвідувачів та відвідувачок. Це була вистава театру тіней за мотивами казки Івана Малковича “Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами”. Підготувати такий показ непросто. Довелося намалювати й вирізати з чорного картону кілька десятків трафаретів, знайти рівномірне освітлення, екран. І найголовніше: відрепетирувати, дати казці життя на екрані. Над виставою працювала вся команда простору, ролі виконували діти, які відвідують гурток акторської майстерності. Одна з юних акторок — одинадцятирічна Марта Борбуляк. “Коли я дізналася, що є гурток акторської майстерності, я захотіла туди піти. — Розповідає Марта. — Мені було дуже цікаво. В дитинстві, коли гралася ляльками, іграшками, я озвучувала їх різними голосами. Все дитинство мріяла когось озвучувати й тут моя мрія здійснилася”.

Коло довіри й підтримки

В кожній з п’яти громад простір дружній до дитини став тим місцем, де цікаво, де зав’язуються нові знайомства. Про це постійно чуємо від адміністраторок, фасилітаторок, від батьків і дітей, з якими спілкуємось. Для дітей це місце, де їм добре, звідки не хочеться йти. Для батьків це додаткова опора. “Люди, які це роблять для нас…  в мене таке враження, ніби хтось прийшов і обійняв. — Каже Ольга Юрченко, яка приїхала до Коломиї з Ірпеня, й донька її відвідує CFS. —  Я тут сама. Немає знайомих, які все знають, немає друзів, які допоможуть. Але таке відчуття, ніби хтось є за плечем і ти можеш до когось звернутися”.

Зараз в просторів дружніх до дитини починається нова сторінка. “Досі ми 6 місяців багато вкладали в ремонти, облаштування, закупівлі; це був процес організації наповнення. — Пояснює координаторка проєкту “Відповідь на кризу в Україні – 2022” Юлія Меньшакова. —  Одночасно відбувалися заходи у CFS і в напрямку психосоціальної підтримки. А тепер ми нарешті наповнили ці простори. Вони будуть функціонувати повноцінно, діти зможуть займатися у нових, свіжих, гарних приміщеннях з технікою та всім обладнанням”.

Так, уже є всі речі, на які довго чекали, які допомагатимуть. Але найважливіше те, що нематеріальне, що складно сфотографувати, не можна просто привезти та встановити. Це дружнє коло спілкування, довіра, підтримка. Це люди, які наповнюють CFS, завдяки яким простори ставатимуть тільки кращими. Адміністраторки, фасилітаторки, психологині, батьки й діти. Всі, для кого цінні простори дружні до дитини — від найменших і до найбільших.

Нагадаємо, що завдяки проєкту “Відповідь на кризу в Україні – 2022”, реалізованому громадською організацією “СТАН” у партнерстві з чеською гуманітарною організацією “Людина в біді” та з фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Канади, було створено та облаштовано п’ять просторів у Коломиї, Ворохті, Бурштині, Надвірній Івано-Франківської області та Лукавцях Чернівецької області.

Ці простори відкриті для всіх дітей, підлітків і молоді, і наша мета полягає у тому, щоб вони стали місцями зустрічей, знайомств та спільних заходів. Переконані, що тут ви знайдете дружнє коло спілкування, довіру та підтримку. Наші простори допомагають дітям та молоді з числа внутрішньо переміщених осіб інтегруватися  в нове середовище та більше спілкуватися з місцевими однолітками.

Вже зараз у просторах відбувається безліч захоплюючих активностей та занять. Ви можете займатись йогою, розвивати акторську майстерність, вивчати англійську мову, здобувати фінансову та медіаграмотність, брати участь у квестах, отримувати індивідуальні консультації психолога, проходити арт терапію, танцювати та багато іншого.

Наші простори відкриті для вас протягом усього дня з 10:00 у будні. Також ми організовуємо окремі заходи та активності у вихідні.

Ми розташували CFS переважно в комунальних приміщеннях, обраних спільно з місцевими радами, таких як бібліотеки, центри культури та заклади позашкільної освіти. Кожен простір наповнений книгами, іграми для розваг та обладнанням да навчання, включаючи ноутбуки, принтери, навушники та проєктори, щоб діти мали можливість навчатися онлайн, виконувати домашні завдання, проводити кінопокази, заходи з мультимедійними презентаціями.

Не пропустіть можливість відкрити для себе ці унікальні простори, створені спеціально для вас. Приєднуйтеся до нас вже сьогодні і знайдіть натхнення, навчайтесь та веселіться разом з нами в дружній та підтримуючій атмосфері.

Графіки кожного простору різняться, стежити за ними можна доєднавшись до чатів за наступними посиланнями.

У Бурштині простір дружній до дитини знаходиться у палаці культури “Прометей” за адресою: вул. Міцкевича, 47. Стежте за простором за посиланням: https://cutt.ly/mwqsLC7L

 У Ворохті простір дружній до дитини знаходиться у Центрі культури, дозвілля, молоді та спорту за адресою: Ворохта, вул. Данила Галицького, 76. Стежте за простором за посиланням: https://cutt.ly/swqsL5IP

 У Коломиї простір дружній до дитини знаходиться у Коломийській міській бібліотеці №1 для дорослих за адресою: бульвар Лесі Українки, 7. Стежте за простором за посиланням: https://cutt.ly/HwqsZrv2

У Надвірній простір дружній до дитини знаходиться у Центрі позашкільної освіти Надвірнянської міської ради за адресою: вул. Міцкевича, 2. Стежте за простором за

посиланням: https://cutt.ly/VwqsZiSj

У Лукавцях простір дружній до дитини знаходиться у шелтері за адресою: вул. Івасюка, 4. Стежте за простором за посиланням:  https://cutt.ly/dwqsZfa7

Підтримка простору дружнього до дитини відбувається в межах проєкту “SOS Ukraine”, який реалізується громадською організацією “СТАН” в партнерстві та за фінансової підтримки чеської гуманітарної організації “Людина в біді” (PeopleinNeedUkraine).

Протягом перших місяців роботи було складно. Поки тривали ремонти, фасилітаторки та психологині займалися з дітьми в альтернативних приміщеннях. Разом з батьками й дітьми творили тепле, безпечне середовище. Не завадило навіть те, що доводилось перебиватися без електрики та опалення, коли Росія обстрілювала наші енергетичні об’єкти.

Навесні простори “вийшли на рівну дорогу”. Діти вже проводять час у приміщеннях із сучасними ремонтами, користуються ноутбуками, проєкторами. Мають настільні ігри, тенісні столи, бібліотеки з новими книжками, та й взагалі багато всього нового. Далі, на прикладі Бурштина й Лукавців, розповімо, що  діється в просторах дружніх до дитини зараз, і чого слід чекати в майбутньому.

Книжки, комп’ютери, кіно

В рамках проєкту “Відповідь на кризу в Україні”, який реалізує ГО “СТАН”  в партнерстві та за фінансової підтримки чеської гуманітарної організації “Людина в біді” (PeopleinNeedUkraine), у CFS, як і раніше, працює психологічна підтримка для дітей та їхніх батьків, опікунів. Проводяться заняття з фасилітаторками та фасилітаторами. З’явилося й багато нових активностей. Для прикладу, ще взимку в Бурштині вдало стартував театр тіней, а тепер це відгукнулося в роботі  читацького клубу. Діти не тільки читають, а й самі вигадують історії, а потім перетворюють їх на театральне дійство світла й тіні.

У кожному з просторів тепер є цифровий кластер з ноутбуками, проєктором, принтером. Це дало можливості, яких не було раніше. “Проводимо заняття з медіаграмотності, — розповідає адміністраторка простору в Бурштині Тетяна Зарівна — готуємо заняття з відео, в цікавому для діток форматі”.

Схоже і в Лукавцях, Чернівецької області. Поряд з мандрівками “Стежками рідного краю”, уроками фінансової грамотності чи екологічними заняттями, з’явилися заходи, які без техніки були б неможливі. Це й уроки за комп’ютерами, де діти вчаться створювати презентації, працювати з текстовими редакторами. І перегляди фільмів. “Ми тепер в облаштованому просторі. — Розповідає Катерина Стражир, адміністраторка CFS у Лукавцях. —  Маємо техніку, канцелярію, настільні ігри. Все, що душа бажає. Маємо проєктор і у п’ятницю проводимо кінопокази на великому екрані. Перед кіно завжди є кулінарна хвилинка: діти собі готують, щоб можна було дивитися і щось їсти. Чи піцу, чи навіть рогалики пекли”.

Також у просторах планують найближчим часом покази фільмів фестивалю документального кіно про права людини Docudays. “Є запит на кіно про протидію булінгу. — Пояснює медіаменеджер СТАНу Андрій Волик. — Потрібно, аби в громадах була дискусія, що булінг — це не ОК. Це потрібно й дітям, аби вони розуміли, що не зобов’язані терпіти, коли хтось знущається. Потрібно й батькам, учителям, фахівцям, які працюють з дітьми”.

“Дій та змінюй”

Одна з цілей просторів дружніх до дитини — допомогти переселенцям інтегруватися в нові громади. Тому на початках у програмі було багато інтеграційних заходів. Простіше кажучи: подій, у яких брали участь діти й підлітки, що відвідують простори. Разом, готувалися, хвилювалися. І мали чудову нагоду бачити одні в одних не “якихось переселенців” чи “якихось місцевих”, а просто приятелів або друзів.

Тепер цей підхід удосконалили. “Ми вирішили дати змогу молоді, підліткам, які проживають у громаді, зокрема й ВПО, організуватися і зробити самим щось для себе. — Пояснює координаторка проєкту “Відповідь на кризу в Україні” Юлія Меньшакова. — Але спочатку треба навчити, як це зробити. Дати фінансування, аби вони могли втілити свої ініціативи й зрозуміли, що можна щось пробувати, можна реалізувати себе й покращувати свою громаду”.

Першим кроком у цьому напрямку стала співпраця з командою програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”, яку втілює ГО “СТАН”, щоб навчати й підтримувати молодих активістів та активісток. Програма пропонує воркшопи за чотирма темами (екологія; деколонізація й пам’ять; фемінізм, гендерна рівність і права ЛГБТКІ+; мистецтво, культура та права людини). Після навчання учасники та учасниці мають можливість отримати мінігранти на реалізацію своїх ідей. Така модель стала основою для Майстерні молодіжних ініціатив “Дій та змінюй”, що запрацювала в рамках проєкту “Відповідь на кризу в Україні”. Фасилітаторки з “Молодих амбасадорів розмаїття” провели в просторах дружніх до дитини триденні воркшопи. Спілкувалися з молоддю про те, як перегукуються згадані теми з проблеми громад, як можна на ці проблеми впливати. Трохи пізніше в просторах відбулися додаткові тренінги про розробку проєктів та подальше управління ними. Після всіх цих навчальних етапів молодь Бурштина, Лукавців, Коломиї, Надвірної та Ворохти зможе отримати фінансову підтримку для втілення ініціатив. Це буде п’ять проєктів, по одному від кожної громади.

Що нас об’єднує

Програма “Дій та змінюй” поєднала різноманітну молодь. Хтось зовсім юний чи юна, а хтось уже вчиться в університеті. Зібралися люди з різними досвідами й інтересами — та саме в цьому їхня перевага. Це допомагає вийти за рамки усталених думок, глянути на речі під несподіваними кутами зору. “Багато різних людей. — Каже Юлія Миронюк, учасниця воркшопу в Лукавцях. — Старші, менші, хлопці, дівчата… І найцінніше те, що всі ми разом дійшли до спільної думки. У нашій громаді багато проблем, а разом ми зрозуміли, які саме це проблеми. Хтось знав про щось одне, хтось про інше. Ми поділилися. А ще — так круто, коли можна вільно поговорити. Не боятись висловлювати свою думку. Всі казали, що для них це дуже важливо”.

Бо й справді важливо. У здоровому середовищі люди вміють прислухатись до інших, поважати їхні позиції. Якими б не були окремі погляди, потрібно, щоб люди сходилися в повазі до прав людини, в цінуванні різноманіття. Тоді завжди вдасться знайти те, що поєднує, завжди вдасться співпрацювати. “Для мене була важлива тема толерантності. — Каже Юлія Дейсак, учасниця з Бурштина, —  Ми говорили про неї дуже багато. Про повагу й розуміння. Про те, що прийняти людей, які на нас не схожі — це не означає відмовитися від своїх переконань, поступитися, чи програти. Бути толерантною — значить бути сильною і в першу чергу людяною”.

Також цінно, що програма дозволила молоді порушити теми, які досі не звучали в громадах. “Я хотіла чогось нового. — Продовжує Юлія Миронюк. — Хотіла спілкування, хотіла побачити однодумців. Побачити ці теми з іншого боку, а не лише так, як я сама на них дивлюся. Дізнатися більше про деколонізацію та пам’ять, про мистецтво, екологію і про гендерну рівність. Це теми, про які в нас мовчать. Тема гендерної рівності взагалі ніде не підіймається. Вкінці ми казали: “Дякуємо за те, що про це поговорили”. Хтось не може поговорити про це з батьками…”

Вирішує молодь

Заходи “Дій та змінюй” зібрали молодих людей, частина з яких досі не бувала в просторах дружніх до дитини, або й не знала про них. “Дітей приводять батьки, а молодь сама вирішує, хоче вона бути в цьому просторі, чи ні. — Міркує Ольга Симчич, керівниця напрямку CFS у проєкті “Відповідь на кризу в Україні”. — Те, що там зараз, дозволить познайомити з нашою платформою молодь, не тільки дітей.  А ще, нагадаю, ці простори — комунальне майно. Ми хочемо, щоб вони й далі були платформою об’єднання активістів та місцевого самоврядування. Аби не склалося, що двері зачинилися —  і вони в міських рад. Хочеться, щоб синергія міськради та активістів тривала”.

Юлія Меньшакова переконана, що програма “Дій та змінюй” матиме великий вплив і після завершення. “Молодь зрозуміє, як це працює, — каже Юлія. — зможе самостійно залучати кошти, організовувати цікаві події або проєкти. Ми почали прокладати стежку на майбутнє. Якщо вже створюємо такі хаби в різних містах, то треба, щоб вони збирали навколо себе активних людей. І навіть, коли ми вже не будемо там працювати — будуть молоді активісти, волонтери”.

Можливо, таким є приклад Юлії Дейсак. Дівчина навчається в ПНУ ім. В. Стефаника за фахом “Соціальна робота. Соціальна педагогіка”. Як майбутній соціальній педагогині, їй близька тема роботи з дітьми, цікаві досвіди колег, тож Юлія стежила за роботою простору в Телеграмі. Та саме програма “Дій та змінюй” стала поштовхом. Юлія взяла участь у воркшопах і це допомогло їй познайомитися з простором ближче, а перш за все — краще зрозуміти проблеми свого міста, почати співпрацювати з іншими молодими людьми Бурштина.

Практика показала, що ці простори стали також місцями сили, які збирають навколо себе активних людей. Від найменших і до найбільших. Тому важливо, щоб діти й молодь вчилися там втілювати в життя свої задуми. Отримували той цінний досвід, коли ви об’єднуєтеся заради ідеї, разом працюєте. А вкінці бачите, що воно того вартувало.

Цьому допомогла Майстерня молодіжних ініціатив “Дій та змінюй”, яку започаткувала ГО “СТАН” в партнерстві та за фінансової підтримки чеської гуманітарної організації “Людина в біді” (PeopleinNeedUkraine). Спершу відбулися кількаденні тренінги, на яких молодь отримала знання та інструменти, необхідні для втілення своїх ідей.  Далі, в рамках “Дій та змінюй”, кожна з громад отримала для своєї ініціативи менторську та невеличку фінансову підтримку. Що з цього вийшло, читайте в матеріалі.

“Фист файний зарінок”

Зарінок — це рівне, затишне, трав’янисте місце біля річки. У селі Лукавці, Чернівецької області, на березі річки Сирет один із таких зарінків полюбився громаді.  Туди зручно дістатися, чи пішки, чи на авто. Туди приходять, щоб відпочивати, купатися, пекти шашлики. Та й простір дружній до дитини недалеко, тож фасилітатори й фасилітаторки  приходять туди з дітьми. Двічі на тиждень у просторі “активний день”. Вибираються на екскурсії, прогулянки, в тому числі й до річки, щоб пограти в спортивні ігри, посидіти біля вогню. Словом, люди вподобали собі це місце. Але й хотіли, щоб у них був не просто зарінок, а “Фист файний зарінок” (тобто “дуже файний”), та ще й з майданчиком для пляжного волейболу.

Майстерня молодіжних ініціатив “Дій та змінюй” стала відправною точкою. Місцеві активісти й активістки вирішили, що облаштування рекреаційної зони біля річки й буде тим проєктом, який вони втілять у рамках програми.

Фінансова підтримка від СТАНу була невеликою, загалом це близько 35000 гривень для проведення подій у п’яти громадах. Однак цих коштів було достатньо, щоби стартувати. “Коли ми вже все обдумали, то склали список, що нам треба. — Розповідає співкоординаторка ініціативи “Фист файний зарінок” Людмила Візер”. — Далеко  на тих грошах ми заїхати не могли, але це був поштовх. Далі ми б могли залучити чи підприємців, чи кого… Тому спочатку замовили речі, які необхідні, й уже могли “похвалитися”, що в нас є сітка, м’ячі, а ви допоможіть чимось іншим”.

Потім треба було закотити рукави й працювати. Усією громадою. Почали з того, що  скосили траву. “Я не очікувала, що діти так відгукнуться. — Каже Людмила. — Вони приходили й ту траву громадили, носили. Кожен хотів якось допомогти, бо ми йшли до того, що в нас щось буде круте”.

Змайстрували ящики для сміття,  трамплін, щоб стрибати у воду. Виготовили й пофарбували вуличні меблі з піддонів. Встановили стовпчики для волейбольної сітки, турніки. З металевими трубами, які тут знадобилися, допомогла Катерина Стражир та її ГО “Дієва Громада”.

Найцікавіше почалося, коли привезли пісок для волейбольного поля. Пісок — бо планували саме пляжний варіант гри. До того ж на річку ходять переважно в капцях, а не в кросівках, тож грати доводиться босоніж. Щоб не стрибати по будяках, майданчик засипали. Але виявилося, що пісок приїхав несіяний… “Трактор то розгорнув і ми цілий день грабали грабельками, збирали каміння. — Згадує Людмила. — Цілий день попрацювали. Мені було дуже приємно, що зібралося й багато дітей, які хотіли допомогти. А крім того, в нас ще була мета згуртування — це вдалося. Бо до кого б ми не зверталися, ніхто ні в чому не відмовляв. Звернулися до пекарні: “Дайте 20 хлібів на свято” Без проблем. Ми залучили дві пекарні по 20 хлібів.

“Не ставало цементу, то підприємці, які торгують такими товарами, дали нам цементу. — продовжує Петро Олексюк, співкоординатор ініціативи — Що дуже приємно, всі підприємці підставили плече. Потрібно було фарби Холі на свято — підприємці купили 50 пакетиків. Це показало, що люди готові долучатися. Якщо є цікава подія в селі, то вони не скраю”.

Відкриття “Фист файного зарінку” запланували на 9 серпня. Людмила передбачала, що збереться близько 50 людей. Петро був оптимістичніший і казав, що буде сотня. Насправді ж зійшлося добрі три сотні. Й не тільки з Лукавців, поз’їздилися гості з усіх сіл Берегометської громади. І діти, й дорослі. Представники місцевого самоврядування теж прийшли. Навіть зіграли у волейбол і успішно програли команді лукавецьких дітей.

“З цього проєкту я зрозумів, що фінанси можна знайти там чи там, — Міркує Петро Олексюк, — але людський ресурс замінити не можна. Якби всі ці люди  не допомагали, якби, наприклад, пані Люба з дочкою цілий день не готували банош та картоплю — так би не вдалося. Кожен зробив свій внесок. Все це зробило фестиваль таким крутим, що й ми, як організатори, самі в шоці, як вийшло класно, душевно”.

“Був дух суперництва, але й дружньо було”

У Ворохті також грали волейбол, та не на зарінку, а у спортзалі місцевого ліцею.  Й для того, щоби привернути увагу до теми гендерної рівності. І звісно — заради спорту, задоволення, спілкування.

Турнір  називався “Гендерні ролі на полі”. “Вирішили, що тематика гендерної рівності в нас буде переплітатися зі спортивними турніром. — Розповідає співкоординатор проєкту Ігор Меньшаков. — Не буде суто жіночих або суто чоловічих команд”.

До організації підійшли амбітно. Матчі судив професіонал — волейбольний тренер Михайло Обідняк. Учасники та учасниці отримали медалі. Крім того, був шведський стіл з фруктами, солодощами.

У турнірі зіграли чотири команди. Здебільшого молодь Ворохти, але загалом це були люди різного віку й з різних громад. Один із таких гравців — Дмитро Турбін. Сам із Маріуполя, зараз живе у Франківську, та не полінувався приїхати на волейбол до Ворохти. “Мені сподобалося трохи розвантажитись, відпочити. — Розповідає він. — Приїхав у інше місто, познайомився з молоддю Ворохти. Зібралися різні люди. Тобто, ми не грали своїми командами, а поділились рандомним чином. Так і познайомились краще. Був трохи дух суперництва, але й дружньо було. Не так, щоби хтось сварився, чи щось комусь не подобалось”.

Турнір був цінним не лише для тих, хто брав участь, а й для організаторів та організаторок. Ігор Меньшаков каже, що багато з них уперше спробували себе в громадському активізмі. Тепер ці люди мають досвід. Крім того, вони спрацювалися разом, й, скоріше за все, далі робитимуть щось для громади. “Ми думали про те, аби організувати ще екофестиваль, ярмарку. — Каже Ігор. — Запросити майстрів, ковалів. Кошти з того пішли б на закупівлю саджанців. Там,  де зараз вирубані дерева, ми могли би зробити алею. Така ініціатива вплинула би й на екосвідомість людей. Можливо — ми це реалізуємо”.

Під кінець про початок

Не волейболом єдиним. У Коломиї в рамках Майстерні молодіжних ініціатив “Дій та змінюй” провели творчий вечір для молоді, у Бурштині — фестиваль-вечірку в українському стилі,  в Надвірній — фестиваль “Екологічна свідомість”. Всі ці події важливі. Це й зміни, які можна побачити, сфотографувати. Це, зрештою, м’ячі та сітки, які залишаться у громад. А ще важливіше — це зміни в мисленні людей, в тому, як ми усвідомлюємо виклики, як можемо собі з ними зарадити.

Але й це ще не все. Кожна з таких ініціатив може стати початком чогось нового. Справ, проєктів, які ми побачимо через пів року, рік або три. Бо будь-який другий крок неможливий без першого. А сотий — без дев’яносто дев’ятого. Тож коли  одного разу хтось просто ступив, чи з лівої ноги, чи з правої — це, ймовірно, значно й значно більше, ніж просто крок. Може, з цього почалась мандрівка на десятки кілометрів. Або й десятки років.