За п’ять місяців роботи простори дружні до дитини (або ж CFS — child friendly spaces), які започаткувала ГО “СТАН” спільно з чеською гуманітарною організацією “Людина в біді” за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Канади, показали себе не лише як центри, де цікаво малечі та підліткам. Одночасно вони стали й допомогою, опорою батькам, і місцями знайомства, спілкування, інтеграції до нового середовища. Як це спрацювало, розповімо на прикладі простору в Коломиї.

В незнайомому місті

Ольга Юрченко з Ірпеня Київської області. До Коломиї приїхала з семирічною донькою Софією. Не до родичів, або друзів. Приїхали в нове, незнайоме місто.

В Коломиї довелося знову ставати на ноги. “Я тоді була зосереджена на пошуках нормальних умов проживання, — розповідає Ольга, — а для цього потрібно було трошечки більше грошей, піти на роботу. Почала шукати. Та я тут сама з дитиною, вона семирічного віку, її треба водити до школи… Групи продовженого дня нема. Я не мала можливості повноцінно ходити на якусь роботу.

Вже й не пам’ятаю, звідки до мене дійшла інформація, що має бути такий дитячий простір. Якось у розмовах. Я ж говорила, що я з дитиною, і мені сказали, що ось таке тут планується, скоро буде. 

Мабуть, моя Софійка була з першого дня, була першою дитиною, яка переступила поріг цього простору, коли він почав працювати. Коли ще й не дуже було відомо про його існування, Софійка стала найпершою, найрегулярнішою відвідувачкою. Ми тут з листопада”.

Трохи подорожей

В Коломиї ГО “СТАН”, спільно з партнерами та донорами, облаштовує простір дружній до дитини в історичному будинку 1907 року. Це на бульварі Лесі Українки, в міській бібліотеці №1, що є однією з найстаріших книгозбірень Покуття. Зараз там завершується ремонт, та команда CFS у Коломиї почала працювати ще восени 2022  в стінах Краєзнавчої бібліотеки, а в грудні перебралися до приміщення в Палаці культури та мистецтв “Народний дім”. “Ми трохи “подорожували”, але атмосфері, яку налаштовуємо в просторі, нашому бажанню працювати це не шкодить”. — Каже фасилітаторка Тетяна Олейник. 

Тетяна — переселенка, приїхала з дитиною із Бердянська. Спершу п’ять місяців жила в селі, але там не було можливості знайти роботу, тож вирішила переїхати до Коломиї. З  простором дружнім до дитини познайомилася спершу як мама, й тільки згодом прийшла туди працювати. “Мені було цікаво, що я можу відвести кудись дитину не просто, щоб вона посиділа, як з нянею, а щоб вона різнопланово розвивалася, могла щось дізнатися. За кілька днів мені подзвонили й сказали, що можу спробувати працювати (Тетяна за фахом педагогиня та практична психологиня. — авт). А коли прийшла й почала працювати, то загорілася цим. Зараз до нас приводять багато нових діток. І приємно, що вони не просто приходять, пробують — вони залишаються. Значать недарма ти працюєш. Дітям цікаво. Це й нові знайомства (вони справді здружуються) це й наша атмосфера,  не така, як у школі”.

Як є та як буде

Зрештою, це й не школа. Тут немає щоденних уроків, як математика, українська мова. Зате є альтернативні заняття, скажімо фінансова грамотність. І є можливість просто побути, пограти в настільні ігри, попрацювати над домашніми завданнями. Взяти участь у квестах чи майстеркласах. “З дітками там займаються і це мені дуже приємно. — каже Ольга Юрченко. — Моя Софійка завжди приходить усміхнена, завжди щось новеньке. То вони якісь поробки роблять, то навчаються, то обговорюють щось серйозне. У просторі до дітей дуже уважні. Навіть, якщо дитина без настрою, вони намагаються (я іноді спостерігала це збоку) так непомітно, не тиснучи, знайти ключик — і вже дитина стала веселіша”.  Особливо цінно, що діти, й місцеві, й ті, що приїхали до Коломиї після 24 лютого, тут знайомляться,  спілкуються, разом вчаться і граються. “Найцікавіше — це здружитися з новими друзями й робити всякі там речі, шкатулочки. — Розповідає Софійка. — Ліпити, малювати. І ще там квести цікаві”.

Кожен тиждень у просторі тематичний. Наприклад, нещодавно, був “ЕкоФрендлі”. Тож на заняттях протягом тижня спілкувалися про сортування сміття, виготовляли баки, щоб займатися таким сортуванням у просторі. Ходили на коломийську сортувальну станцію, зустрічалися з активістами та активістками місцевої організації “Екоґвалт”, посадили в глечиках рослини: “грошове дерево” та петрушку. 

Команда CFS разом з батьками та дітьми змогли ефективно займатися і створити теплу атмосферу навіть на тимчасових локаціях: в Краєзнавчій бібліотеці, в “Народному домі”. Не завадили й вимкнення електроенергії, “Блекаут, мабуть, усім трішки всього попсував. — Міркує Ольга Юрченко. — Але тут вони швидко зорієнтувалися. Почіпляли гірлянди й це було для діток ще приємніше. Треба віддати належне організаторам: змогли все зробити  навіть без світла”. Та все ж, зараз одна з найбільш очікуваних подій — переїзд до постійного приміщення в бібліотеці на Лесі Українки, яке буде краще пристосоване до потреб CFS. Там дві кімнати — 42 та 20 м2. Є окремий вхід, отже простір буде незалежний від розкладу роботи бібліотеки.  “Цей простір будується вже з нашими запитами. — Пояснює Тетяна Олейник. — По-перше, хочеться, щоб тут було зонування. Куточок, де діти можуть самостійно гратися в ігри. Це такий наче куточок усамітнення. Також має бути й зона для менших діток. Місце для ігор, і стіл, де ми можемо проводити майстер-класи”. Обов’язково мусить бути й простір для занять з психологинями, бо для цього відокремлення особливо важливе.

Щоби стати сильнішими

Психологині проводять групові заняття, консультують індивідуально. Працюють як з дітьми, так і з батьками — з тими, на кого покладаються діти. В цій роботі важливо допомогти людям віднайти в собі сили, щоб рухатись далі, а також допомогти адаптуватися в новому середовищі. “Думаю, для дітей, та й батьків, до яких вони прив’язані, найважливіше відчуття прийняття. — пояснює психологиня Тетяна Бєлявцева. — А ми як посередники. Ми показуємо, що їх чекають, що їм тут раді, їм допоможуть. “Постукай, і тобі відчинять”, — це те, що пояснюю і підліткам, і батькам. Світ може бути до тебе дуже прихильний, ти можеш отримати допомогу, якщо вчасно її попросиш. Завжди кажу: “Я хочу, щоб ви звідси пішли сильніші, ніж ви прийшли. Така в мене задача””.

Тетяна також переселенка, приїхала до Коломиї з Харківської області й вона добре розуміє з чим стикнулися люди, котрі мусили залишити домівки. Допомагаючи людям, якоюсь мірою, вона допомагає й собі. Бо важливо не лишатися осторонь, не сидіти, склавши руки. “Простір — це можливість усім показати свою людяність, свої цінності. —  міркує психологиня. —  І для тих, хто вклався грошима, і хто доклав зусилля, знання, і для людей, які прийшли сюди за допомогою. Це все про зв’язок у спільноті. Всі отримують своє. Ті люди, що вклалися, вони бачать віддачу. Я відчуваю свою дотичність до помічної місії в Україні. А люди, які прийшли, вони мають підтримку. Вони стають сильнішими”.

Простір спілкування

Простір дружній до дитини — це, перш за все, місце спілкування.  І щоб усі заняття, майстер краси, квести, ремонти, щоби це все мало сенс, людям довелось вирішити водночас і просте, і складне завдання — знайти спільну мову. “Ми всі прийшли з різних точок нашої країни, і гарячих, і колишніх гарячих. —  Міркує Ольга Юрченко. — Але якось вони діток швидко сконтактували. Я говорю за свою дитину. Якщо в мирний час ходила десь до якогось викладача, перевести до іншого це було складно, бо вона хоче те, до чого звикла. Тут вона відразу влилася. Їй комфортно. Кажуть, що діти тонко відчувають такі речі. Це середовище підійшло”.

Те, що команда та батьки називають “атмосферою”, “теплом” цього простору, стало можливим завдяки всій спільноті. Завдяки тому, що жодна сторона не залишилась байдужою. На цьому наголошує і Яна Паращук, адміністраторка. Розповідає, як батьки пропонують свою допомогу, або й те, як долучаються діти. “Мене найбільше тішить, що кожен щось вкладає в наш простір. — пояснює Яна. — Іноді дітки приносять свої гірлянди. Приносять, і кажуть: “Хочу тут їх повісити”, Або приносять яблучка: “Хочу всіх пригостити”. Докладаються всі, і всі отримують щось своє. Хтось допомогу, підтримку, а хтось — можливість допомагати. Одне й інше цінне. І часом одне без іншого неможливе.