БЛИЗНЮКИ — СТІЙКА ГРОМАДА ХАРКІВЩИНИ

Близнюки — селище на півдні Харківської області, поруч із Донеччиною. Тут центр однойменної селищної громади, що налічує 98 населених пунктів. Звідси недалеко до лінії фронту. Й до Бахмута, чи до Ізюма куди ближче, ніж до Харкова.

Попри все, у громаді вирує життя. Люди не завмерли, а працюють з усіх сил. “Бо Близнюки – це  не “близнята”, це –  подвоєння,  — каже Близнюківський селищний голова Геннадій Король, —  щоб нам було краще жити, треба вдвічі більше працювати. Тоді в нас буде вдвічі більше успіху.  Ми всіх переможемо”. Про те, як динамічно живуть і працюють Близнюки, як боряться і як пам’ятають своїх героїв  — наша розповідь.

Заповнити пустку

Минулого року Близнюки приєдналися до проєкту “Шлях стійкості”, який впроваджує Міжнародна організація з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини. У рамках проєкту учасниці й учасники ініціативної групи, громадського сектору Близнюків брали участь в освітніх програмах, вчилися стратегувати, планувати діяльність організації.  Проводили діалогові сесії з мешканцями, щоб зрозуміти, чого потребує громада. І їм вдалося зробити багато. Почнімо з мобільного кінотеатру.

Як виникла ідея кінотеатру

“Тут поблизу й Барвінкове, й Ізюм, люди їхали до нас із надією трохи побути, а потім повернутися додому, щоб далеко не заїжджати, — розповідає учасниця ініціативної групи Олена Шаріпова, — це для нас величезна кількість переселенців, і величезне навантаження для громади, бо усіх треба було розселити, забезпечити. Тоді був пік взаємодопомоги. Людей забирали додому, приносили їм постільну білизну та харчі (бо були такі, що приїжджали взагалі без нічого). Зараз цей вал трохи спав. Ти виходиш ввечері до селища, а світло не вмикають, і в тебе відчуття пустки… Немає центру, куди всі б могли прийти й забути хоч на годину про свої проблеми, про війну. Кінопокази —  це шанс вийти в іншу реальність і хоч трохи забути, що довкола цей жах. А для дітей це взагалі класно, бо інакше вони ж нікуди не ходять”.

Кіно, мандри, зіркові земляки

Олена пояснює, що спершу через ковід, а потім через повномасштабне вторгнення Росії, вже кілька років у школі навчання тільки онлайн. “Я була особисто зацікавлена в тому проєкті, бо в мене тут діти  ростуть і мені б дуже хотілося, щоб були заходи, які допоможуть їм соціалізуватися. Чотири роки не працює школа, дитячі садки (все онлайн) і в дітей мало живого спілкування. Тому мене потішило, що МОМ підтримала нашу ідею. Зараз у дітей немає свят першого, чи останнього дзвоника… Зате є: “Увечері в клубі мультик. Ти йдеш? Я йду. Тоді я зайду за тобою”. Такі моменти з’явилися.  І — це спілкування. Це класно”.

А чому кінотеатр мобільний? Як ми вже згадували, громада налічує 98 населених пунктів. Від Близнюків до крайніх сіл буває й понад сорок кілометрів. Дороги погані. Шаріпова каже, що люди нарікають, що все відбувається в адміністративному центрі, а до сіл нічого не потрапляє. Тому ідея ініціативної групи, спільно з керівником Центру культурних послуг була такою: створити можливості, які б не прив’язувались до самих Близнюків. “Ми вже відвідали багато сіл. Люди кажуть, що саме вони б хотіли переглянути. Ми купуємо право на показ, їдемо й крутимо кіно чи мультфільми”, — розповідає Шаріпова.

Один із найактивніших в цьому процесі Уплатнівський старостинський округ. “Ми перші виявили бажання дивитися фільми. І для дітей, і для старшого покоління, — розповідає староста Уплатного Тетяна Тулик, —  попит є, бо в людей зараз багато проблем, а так можна трошки відволіктися, тому провести час із користю. Коли дивилися  “Люксембург, Люксембург” з нашими земляками (братами Насіровими) в головних ролях, то дорослих було багато. А коли почалася весна й городні роботи, ми зробили акцент на мультики”.  “Перш за все я акцентую, щоб діти дивилися українські мультики, — продовжує художня керівниця будинку культури села Уплатне Людмила Каменєва, — наприклад, “Микита Кожум’яка”. Він сучасний.  Дітям цікаво, й це про українські традиції”.

Все ж найбільше зацікавлення викликав згаданий уже “Люксембург, Люксембург” Антоніо Лукіча, головні ролі в якому зіграли брати-близнюки Аміл і Раміл Насірови, з гурту “Курган & Agregat”. Хлопці самі з Близнюків, тому в селищі організували допрем’єрний показ, на якому були й актори, й режисер фільму. Ажіотаж виявився неабиякий. “Протягом якогось часу в усіх старостинських округах був запит саме на цю стрічку, — розповідає Шаріпова, — люди просили: “Привезіть нам «Люксембург, Люксембург», бо у Близнюки не всі змогли потрапити”.

Не замикатися зі своїми проблемами

Попри кінопокази, в рамках проєкту є ще багато інших заходів. Це і майстер-класи, благодійні виставки місцевих митців,  і арттерапія, групові та індивідуальні консультації з  психологами. Дуже відгукнулися людям туристичні поїздки. Нещодавно була мандрівка до селища Опішня, Полтавської області, столиці українського гончарства.

“Щоб це не залишилося так, що виграли грант, створили простір, зробили ремонт, і все… Головне завдання в нас — об’єднання сімей, дружин, матерів загиблих воїнів, — пояснює голова ініціативної групи й ГО “Близнюківська асоціація захисників і захисниць України” Андрій Фурман, — основний акцент на сім’ях загиблих. Це й дружини, і діти. Коли я включився в роботу, головне було познайомитися з ними, знайти підхід. А зараз вже прагнемо надавати їх підтримку, отримати їх довіру, почути їх історії та біль.  Потрібна, звичайно, й комунікація з владою. Слава Богу, наш Голова сам учасник бойових дій, тому тут проблем нема. Він розуміється на цьому й реагує миттєво”.

Варто зазначити, що й Андрій Фурман пішов на війну з першого дня повномасштабного вторгнення. Через одинадцять місяців служби,  під Соледаром отримав важке поранення. Після реабілітації звільнився за станом здоров’я і відразу ж почав думати, як включитися в життя громади, волонтерити.

“Ми знаємося на їхніх проблемах, — продовжує Фурман, — стараємося допомагати. Коли потрібна фінансова підтримка, підключаємо Голову громади. Намагаємося зробити, щоб вони, та й ми всією командою, були під наглядом один одного. Маємо спілкуватися, щоб чи військові, чи сім’ї військових не замикалися зі своїми проблемами”.

Дзвони пам’яті

У співпраці ініціативної групи Близнюків з місцевим самоврядуванням немає типового бідкання в стилі: “якщо влада не допомагає, то нехай би не заважала”. Натомість: “У нас є сучасний Голова, який сам є ветераном. Йому ця історія близька, й взагалі немає проблем, — каже Олена Шаріпова, — навіть зараз, коли ми використовуємо транспорт центру культурних послуг для реалізації цього проєкту, то — він абсолютно “за”. Я за це вдячна”.

Також, в рамках “Шляху стійкості” ініціативна група Близнюківської громади, спільно з селищною радою, працює над новим меморіалом пам’яті загиблим героям. Поруч з адміністрацією є парк. Його почистили, зробили доріжку і родини загиблих висадили по сакурі.  “Громада в нас малочисельна, а вже маємо шістдесят п’ять загиблих… — каже Олена Шаріпова, —  у парку висить невеликий церковний дзвін, і коли в нас заходи пам’яті, ми б’ємо в цей дзвін і виголошуємо прізвища загиблих. А хочемо повісити ще маленькі дзвоники, щоб вони дзвеніли від вітру. Знаєте, наче так говорять голоси людей”. Частина мешканців виступає за встановлення банерів з фотографіями бійців (поки що тут стенд, з невеличкими світлинами), й попереду в громаді ще обговорення, як саме вшановувати героїв.

Про людей на шляху стійкості

Важливо, що тут взаємодія між місцевою владою та громадянським суспільством, як і будь-яке здорове партнерство — це не про “дайте гроші чи інші ресурси”. Селищний голова Геннадій Король бачить у таких проєктах синергію: “Шлях стійкості — один з наших перших проєктів, і він став базовою платформою, з якої все почалося. Що це для нас? Це створення інших платформ. Спочатку громада отримала потрібне обладнання, а тепер це обладнання використовують всі. За минулий рік у нас створилися вже три нові й активні громадські організації, бо є обладнання, є приміщення. Для нас “Шлях стійкості” — це й усі ті ідеї, які потім виникли… Люди заходять і питають: “А що це?”. “А це від “Шляху стійкості”, й ви можете користуватися”. Так у нас вже виник і університет третього віку, й літературна кав’ярня, й інше. Геніальність “Шляху стійкості” в тому, що він породжує ідеї для нових проєктів”.

Разом з тим, важливо, що проєкт дає можливості для розвитку. І освітні модулі у форматі ТоТ, і менторську підтримку, й дещо інший, ніж досі, досвід співпраці. “Це як школа й для наших фахівців, і для мене, — ділиться Геннадій Король, — якщо не вкладати ресурси в людину, то недостатньо  ідеальних доріг, чи освітлення вулиць. У селах завжди є проблема з кадрами. Тож без інвестицій в людський капітал — це все було б даремним витрачанням коштів”.

Так, усе на людях тримається. Він них залежить і подальший   розвиток громади, і перемога. “Мені приємно, що я допомагаю, даю надію на майбутнє. Наше головне завдання — не втратити віру, — розповідає Андрій Фурман —  бо війна ж не тільки на передовій, вона й тут. Головне: об’єднуватися, вірити, допомагати одне одному, бути людяними. З таких маленьких речей складається наша перемога. І я вірю, що ми зможемо. Іншого виходу в нас немає”.

Проєкт впроваджується Міжнародною організацією з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.