У другій половині 2024 року СТАН влаштував чотири мандрівки: в гості до громадських організацій Хорватії, Чехії, Молдови та Киргизстану. Долучилися як представники й представниці ГО СТАН і партнерів, так і молоді люди з різноманітних організацій та ініціатив, активіст(к)и та волонтер(к)и, медійниці. Навіщо ці подорожі, чого можна було навчитися, і як це вплинуло на молодих людей — читайте далі.

Куди й по що

Учасниці й учасниці програми «Молоді амбасадор(к)и розмаїття» часто подорожують до колег з інших регіонів країни. Організовують мандрівку, скажімо, на Волинь, чи на Закарпаття, де мають зустрічі з локальними організаціями, знайомляться з активними людьми тамтешніх громад. Переймають їхній досвід. Так зав’язується нова дружба й нові партнерства. Подорожі та спілкування не менш важливі для навчання молоді, аніж власне воркшопи чи робота з ментор(к)ами.

Нещодавні поїздки СТАНу подібні до традиційних «амбасадорських», однак масштабами відрізняються. Мова вже не про іншу область чи регіон, а про інші країни, тож це можливість побачити докорінно інакші практики чи підходи. Іншими очима подивитися на власну роботу. Парадокс у тім, що попри «інакшість», завжди знаходимо багато спільного з українським контекстом. До прикладу: здавалося б, далекий від нас Киргизстан, та цій країні людям теж доводиться радити собі з тягарем совєтського минулого.

Отож, кожен із чотирьох візитів мав свою тему та свої цілі. У згаданому вже Киргизстані спілкувалися про деколонізацію, а також вивчали молодіжну роботу місцевих організацій. У Чехію їздили, щоби більше дізнатися  про студентські протести 20-21 століть. У Молдову — по досвід екологічних ініціатив. У Хорватії знайомилися з прикладами відновлення країни після війни.

Не туризм

Водночас ці візити були й заради знайомства з країнами загалом. Задля можливості глянути на них з незвичного боку. Побачити щось глибше за оболонку, яку творить туристична індустрія чи радянські стереотипи. «У ширшому сенсі це було, щоб пізнати Молдову, — пояснює фасилітаторка молдовського візиту Валерія Ткаченко, — бо в людей про неї дуже стереотипне уявлення. Ніхто не знає про якісь активності, крім того, що там вирощують виноград і яблука, роблять вино. Коли спитати людей, на що б вони хотіли подивитися, відповідать, що на виноградники. Але там є різні організації, в яких нам треба ще повчитися. Активістський сектор Молдови дуже згуртований».

Варто пам’ятати, що коли ми знайомимося з іншими, вчимося у них, то й розповідаємо про себе. Діалог — завжди двонаправлений процес. «Ці поїздки — важливе тренування для нас, українських активісток і активістів нового покоління, як будувати дипломатичні відносини зі світом, — пояснює співзасновник СТАНу Ярослав Мінкін. — Це можливість говорити про Україну й руйнувати стереотипи. І це вивчення глобального контексту. Ми свідомо обираємо або країни, про які мало відомо, або теми, про які мало відомо в Україні».

Ясна річ, що подібні подорожі — це й можливість поспілкуватися з друзями та партнерами. Набратися енергії. Ярослав Мінкін пояснює:  «Ще одна ціль — щоб люди могли поспілкуватися не тільки на робочих нарадах. Щоб мали можливість зміцнювати зв’язки, протидіяти вигоранню, повертати собі цю звичайну людську комунікацію». Безперечно, це й про спілкування з колегами з-за кордону. Людьми, які поділяють твої цінності, але мають інакші досвіди. Подібні контакти навчають бачити більше, мислити ширше.

Зустрічі в Киргизстані

Останньою цього року й, можливо, найбільш насиченою, була поїздка до Киргизстану. Учасниці провели в країні понад тиждень. Познайомилися з культурним центром Kuduk, громадськими організаціями IDEA Central Asia, Esimde. Відвідали важливі музеї та місця меморіалізації.

«Це була поїздка про боротьбу з російським імперіалізмом, про спротив, — міркує учасниця візиту, випускниця програми YDA й нині проєктна менеджерка СТАНу Катерина Шулакова. — Я побачила дві основні теми: культура та деколонізація. Йшлося навіть не тільки про деколонізацію, а й про живу боротьбу в реальному часі, бо зараз там дуже великий російський вплив».

«Перед тим, як їхати в Киргизстан я мало знала про контекст Центральної Азії, — розповідає учасниця візиту й головна редакторка Бомедіа Анастасія Перепеличенко. — Неочікувано ця поїздка виявилась для мене повною вражень і я повернулася дуже натхненною. Політичний і активістський клімат в Киргизстані тяжкий. Там значно сильніше відчуття впливу Росії і я вперше спостерігала, як сильно сусідство з Росією впливає на всі сфери життя. Прийняли закон про іноагентів і активіст(к)и опинилися під величезним тиском. Є ризик, що їх ув’язнять. Небезпечно прямо говорити про права людини. Це не ті обставини, які сприяють розвитку громадянського суспільства. Та мене вражає, як людям, з якими ми бачилися, вдається продовжувати робити те, що вони роблять, і вірити, що зміни важливі».

Теперішні «стосунки» з Росією — далеко не єдина точка дотику громадянських суспільств України та Киргизстану. Серед іншого, спільним є й те, що нам доводиться працювати з травмами совєтського минулого. «Ми познайомилися з організацією Esimde, — розповідає Перепеличенко. — Це історики(ні). До повномасштабного вторгнення вони досліджували в українських архівах, як  киргизів і киргизок депортували в Херсонську й Миколаївську області (бо там почали вирощувати бавовну й потрібні були люди, які зможуть із цією бавовною працювати). Ще в сталінські часи, якщо я не помилюся. Загалом є багато досвіду, який варто проговорювати й нам, і їм, щоб зрозуміти ширший контекст сталінських і радянських злочинів. Це жахливі речі, жахливі персональні історії. І те, якою травмою для них була колективізація… Вони мають свій травматичний досвід, а ми свій. І цінно мати майданчик, щоб це проговорювати».

Багато рефлексій виникло й після спілкування з представницями організації IDEA CA. Часто це стосувалося інструментів чи підходів, які варто застосовувати в Україні. Мова й про роботу IDEA з молоддю, і про медійні проєкти організації, а особливо — про готовність тримати удар. «IDEA привернула мене до думки, що хороший план, хороші політики і якісно прописана документація — це суперважливо, — Каже Катерина Шулакова. — Наприклад, у них є план на випадок, якщо їх визнають іноагентами. Є стратегія, є комунікаційні політики. Це організація, яка дуже якісно готується».

«Ми лишаємося в діалозі, спілкуємося з усіма, з ким там бачилися, — продовжує тему співпраці й обміну досвідом Перепеличенко. — Домовилися з IDEA Central Asia. У них сильна медійна складова й ми хочемо більше дізнатись про їхню роботу. А їм цікаво дізнатися від нас про креативні способи фандрейзингу. Закон про іноагентів ускладнює діяльність міжнародних організацій, тому вони змушені шукати інструменти. Після повномасштабного вторгнення у нас дуже розвинулася культура донатів, а для них це щось зовсім нове».

Єдність

На запитання: «Що ж було найважливішим у поїздці?» —  Анастасія Перепеличенко відповідає:  «Люди». А потім додає: «У мене було дуже глибоке переживання єдності з усіма жінками на світі. Жінки, з якими ми бачилися і знайомилися, вони були дивовижні й дуже натхненні. Наче ми із зовсім інакших культур, але я відчуваю, що можу знайти з ними спільну мову. Й мене дуже надихнуло відчуття глобальної жіночої спільноти. Останнього дня дівчата з IDEA подарували нам хустки. У мене є така помаранчева з ілюстрацією, де зображені кілька жінок. Це символ сестринства. І цей артефакт, цей подарунок для мене дуже про цю поїздку. Я б хотіла почуватися так в Україні. Не кажу, що в нас цього нема. Зовсім ні. Але я віднайшла потребу відчувати підтримку й розвивати сестринство в Україні. Може, це й дивно звучить, але це було дуже цінно для мене».

Цінність спільнот, потребу в єдності важко перебільшити. Вміння порозумітися, гуртуватися у великі групи й співпрацювати відіграло ключову роль у становленні людства. Це те, що колись сформувало homo sapiens. Те, що формує наше сьогодення, й визначає майбутнє. Що дозволило окремим голосам стати голосом демократичного, ліберального суспільства. Відстоювати права людини. Права всіх, а отже й кожної та кожного.

Громадянське суспільство — це прояв єдності. І коли говоримо про його частинку, «Молодих амбасадорів і амбасадорок розмаїття», то  перш за все, про спільноту. Так, це навчальна програма й можливість зростати, втілювати свої ідеї. І водночас це спільнота, це те, що дозволяє окремим голосам ставати сильним голосом молоді. Й це відкрита спільнота. Відкрита до партнерства в Україні чи закордоном. Відкрита до молодих людей, які прагнуть розвиватися.

Проєкт «Мережа для демократії: будуємо майбутнє з європейськими лідерами_ками завтрашнього дня»» реалізується громадською організацією «СТАН» та ActionAid у партнерстві з  ГО «Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ», ГО «Інсайт», ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» за підтримки Міністерства закордонних справ Данії. даний проєкт є частиною програми «Молоді амбасадори_ки розмайття». 

Це програма для молоді та молодіжних працівників з посилення соціальної згуртованості для створення інклюзивного, мирного суспільства, мінімізації ймовірності конфліктів, що виникають між різними групами, та прискорення процесу інтеграції молодих людей з числа ВПО. Програму реалізує громадська організація «СТАН» у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність «ActionAid» за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), Global Fund for Children (ША), Terre Des Hommes (Німеччина) та IM Swedish Development Partner (Швеція).