ВЕТЕРАНСЬКИЙ ПРОСТІР “СЕРЦЕВІР” У ЧЕРНІГОВІ
Чернігів — місто згуртованого громадянського суспільства з потужним об’єднанням ветеранів, їхніх родин та волонтер(ок)ів. Історії двох різних чернігівців демонструють, як знаходяться однодумці, навколо чого об’єднуються люди та створюються ветеранські простори.
Вікторія Калмикова: ідейна натхненниця та організаторка
До 24 лютого 2022 року Вікторія мала успішний бізнес, де працювали понад півсотні працівників, займалася благодійністю та утримувала притулок для бездомних собак.
Все змінилося 24 лютого. Чоловік пішов до війська, а Вікторія з працівниками, чиї домівки знищили окупанти, якийсь час проживала у бомбосховищі. Зібрала сили та ресурси і доставляла в Чернігів гуманітарну допомогу для людей похилого віку та дітей, які залишилися в місті, та для військових, які базувалися поруч. Продовжувала піклуватися про бездомних тварин, яких ставало щоразу більше. Зрештою, відчула, що вигорає, і що не може займатися всім. Та це не означало зупинятися зовсім. “Я вирішила, що маю бути корисною, що буду допомагати саме ветеранам. Мій чоловік з першого дня пішов захищати наше місто й країну. Коли він повернувся у відпустку, в нього тремтіли губи. Він не міг спокійно розповідати, що там відбувається. Я бачила його психічний стан і розуміла: коли наші хлопці почнуть повертатися, їм обов’язково буде потрібна допомога”, — розповідає Вікторія Калмикова.
Саме тоді народилася ідея створити ГО “Ветеранська спільнота України “Серцевір””. Разом з командою Вікторія допомагала дружинам, чиї чоловіки воюють. Залучала психологів та психотерапевтів на волонтерських засадах. “Організація не мала грошей, — розповідає Калмикова — Якщо щось вкладалося, то з моєї кишені. Спочатку сформувалася спільнота дружин, потім доєдналися ветерани, які поверталися, на жаль, часто з інвалідністю”. З часом довкола організації сформувалося коло ветеранів та їхніх сімей. Все, що робилося, робилося не просто для них чи заради них — а разом з ними. Однією з найуспішніших складових реабілітації ветеранів виявився ветеранський спорт – напрямок ініційований Сергієм Довбишем.
Сергій Довбиш: Рівний-рівному. Нескорені. Реабілітація через спорт.
Сергій — кадровий військовий, який демобілізувався у 2019 році після 26 років служби у Збройних Силах України, та досвідом роботи з особовим складом.
“У ЗСУ мене навчили бути відповідальним за підлеглих. — розповідає Сергій — Відповідальність за підлеглих та дисципліна – запорука будь-якої організації”.
Після звільнення Сергій постав, як виявилось, перед нелегким випробуванням нового цивільного життя: без поставлених наказів та підтримки військових побратимів. Зрозумів, що досвід, якого він роками набував, тепер нікому не потрібен. “Я впав у депресію майже на рік, — розповідає Сергій — Не міг розібратися, що зі мною відбувається. Я став вільною людиною, але не отримав від цього ніякого задоволення”.
Якось влітку 2020 року побратими запросили Сергія взяти участь у Всеукраїнському забігу “Шаную воїнів, біжу за Героїв України”. Це був захід вшанування загиблих і підтримки їхніх родин. А разом з тим, Сергій відчув, що це допомагає йому вибратися з депресії. Вирішив провести подібний забіг у Чернігові. “Я усвідомлював свій потенціал, але те, що я його не використовував, мене руйнувало, — розповідає він — Цей забіг переріс для мене в каскад інших заходів. Це був початок”.
Пізніше Сергій почав організовувати заходи для ветеранів, які отримали поранення. “Виходить, що є ветеран, і він може мати пільги… Але про що ми говоримо: про інвалідизацію людей (ось тобі знижка на комунальні послуги й безкоштовний проїзд — до побачення), чи про можливості для них? Я був шокований, коли зрозумів, що в нас немає місця, де можна зібрати людей з інвалідністю й запропонувати їм певні можливості. Зовсім. Ну, думаю, задача мені зрозуміла. І я почав займатися проблематикою ветеранів з інвалідністю”.
Саме тоді Сергій дізнався про ініціативу “Ігри нескорених”, і вона стала одкровенням для нього. “Є інструмент (“Ігри нескорених”), є система реабілітації, — міркував Сергій — Я подумав, що це ще один виклик для мене. Я можу про це не тільки розповідати, а й бути частиною цього процесу”. Чоловік зібрав однодумців, створив команду. Але в лютому 22-го року його ініціатива призупинилася, бо й Сергій, та й інші хлопці пішли на війну.
У 2023 році Сергій звільнився за станом здоров’я та повернувся до Чернігова.
Фотографія надана ГО “Ветеранська спільнота України “Серцевір””
“Серцевір” і проєкт МОМ “Шлях стійкості”
В цей час Вікторія Калмикова працювала з дружинами військових і “…вишукувала ветеранів, людей з досвідом бойових дій, які можуть розповісти, що саме відчувають чоловіки, коли вони повертаються. Що їм потрібно. Адже іноді дружина не розуміє, що він змінився”. Одна з психологинь, що працювала з організацією, порадила переговорити з Сергієм. Адже він військовий з колосальним досвідом, ветеран, та ще й має освіту психолога. Сергій погодився і це стало початком їхньої співпраці. Влітку 2023 вони разом провели всеукраїнські змагання “Північний форпост”, пізніше – “Кубок Серцевіру”.
“У нас є команда ветеранів спортсменів, — пояснює Вікторія — Ми підтримуємо команду, знаходимо гроші на форму, взуття, поїздки на змагання. В тому числі й міжнародні (Канада, Бельгія). Це й реабілітація ветеранів, і свого роду дипломатія, бо за кордоном хлопці спілкуються з донорами, представниками тамтешнього місцевого самоврядування. Привертають увагу до проблем українських ветеранів і залучають підтримку”.
Наймасштабнішою ініціативою спільноти стало започаткування Ветеранського простору “Серцевір”. У співпраці з міською владою Чернігова ініціативній групі вдалося отримати приміщення площею понад 1000 м2.
Зараз, за словами Вікторії, там тривають будівельні та ремонтні роботи, до яких долучаються й самі ветерани.
У 2023 році ГО “Серцевір” приєдналася до проєкту “Шлях стійкості”, який впроваджує Міжнародна організація з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
“Співпраця з МОМ дуже ефективна для нашої організації, спільноти ветеранів і їхніх сімей. МОМ надали нам матеріальну допомогу, — розповідає проєктна менеджерка ГО “Серцевір” Ольга Островідова — Обладнання, меблі, намети й усе, що потрібно для проведення заходів на вулиці, та в приміщенні. Для того, щоб ми змогли зробити коворкінг і поставити меблі. Ми дуже вдячні. Це тверда складова, завдяки якій ми зможемо організувати кав’ярню й коворкінг зону. МОМ підтримує нас і тим, що дає знання. Ми постійно навчаємося, спілкуємося, запитуємо, що і як робити”.
Фотографія надана ГО “Ветеранська спільнота України “Серцевір””
Бачення Ветеранського простору
Щодо кав’ярні й коворкінг зони. Розповімо детальніше, яким буде Ветеранський простір “Серцевір”.
“У нас буде клуб для ветеранів і їхніх сімей, — пояснює Вікторія Калмикова — Куди вони можуть прийти, знаючи, що там їх підтримають, що там вони можуть бути собою, бо прийшли до своїх. Люди заходитимуть і потраплятимуть у кав’ярню, де зможуть посидіти, поспілкуватися з побратимами. Від тієї зони, де ми їх зустрічаємо, буде йти два крила: Перше крило присвячене профорієнтації. Там будуть навчальні класи. Там також консультуватимуть соціальні працівники, й кар’єрні радники. Буде й дитяча кімната. Скажімо, поки ветеран із дружиною працюватимуть із сімейним психологом, їхні діти зможуть тут весело проводити час. Друге крило — зона тренінгів. Там буде велика конференц-зала й невеличкі зали для групової психотерапії, три кабінети психологів. Будуть і магнієва ванна, й floating-камера, й релаксуючий масаж. А от спортивний масаж можна буде отримати на цокольному поверсі, де відкриють спортзал на 450 м2”.
Фотографія надана ГО “Ветеранська спільнота України “Серцевір””
Сильні ветерани — сильна громада
Таким чином простір поєднуватиме в собі й хаб психосоціальної підтримки, й спортивний центр для реабілітації, тренувань. “І це мотивує їх, а наше завдання, як спільноти – підтримувати й залучати інших ветеранів, — ділиться Вікторія. — Хтось вдома просидів цілий рік… А потім раз його на змагання витягнули й він бачить, що інші живуть нормальним життям. Зараз хлопці їздять по всій країні й провідують ветеранів з ампутаціями чи важкими пораненими, щоб вони не падали духом. Бо й без кінцівки можна гарно жити, одружуватися, народжувати дітей. Ветерани з нашої спільноти (двоє з ампутаціями, а один хлопець взагалі був при смерті, дружина підняла його з коми) за останні два-три місяці вже народили троє діточок. Троє немовлят у нашій спільноті, й ми дуже цьому радіємо!”
«Звісно, попереду ще дуже багато роботи. І не лише над запуском Ветеранського простору, — розповідає Сергій Довбиш — протягом чотирьох років, відколи я працюю з ветеранами, в мене склалася мета — створення великої інфраструктури допомоги ветеранам і їхнім родинам. Створення дієвого інструменту чи механізму, який можна буде масштабувати в різних регіонах України, який буде практичний і результативний”.
Фотографія надана ГО “Ветеранська спільнота України “Серцевір””
Проєкт впроваджується Міжнародною організацією з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.