“Життя — це в принципі навчання”

Історії людей, які вчилися на ТоТ в рамках програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття

У попередньому матеріалі ми писали про ТоТ навчання для тренер(ів)ок та фасилітатор(ів)ок, в рамках програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”. Розповіли, як воно влаштоване, на які цінності опирається, як може допомогти молодим людям у тренерстві, в роботі. Та й загалом у житті.

Зараз хочемо показати історії трьох людей, що взяли участь у ТоТ. Про їхній шлях, і про те, як навчання на нього вплинуло.

Правопросвіта для дітей. Ксенія Уколова.

Я Ксюша, мені 20. Навчаюся в Острозькій Академії за спеціальністю “право”. Сама я рівнянка. Завдяки активному студентському життю знайшла себе в Лізі студентів Асоціації правників України. Пройшла шлях від  волонтерки до голови організації.

На початку повномасштабки я жила за кордоном і мені було важко, бо відірвана від дому я не могла займатися тим, чим займалася тут. Хотілось допомагати й відчувати приналежність. Намагалася включатися у всілякі дистанційні штуки, й це був той мінімум, який я могла робити для своїх, будучи не біля них. Робити події для іноземців — це вже увійшло в мій громадянський обов’язок, але свої ж не бачать…

У грудні 2022 я не витримала й повернулася додому. Почала шукати шлях, яким би знову влитися в активну спільноту — і вийшло дуже цікаво. Я люблю ліси, зелень, і мені потрібно було поїхати в гори. Тягнуло в Карпати. І ось прийшла якась розсилка з можливостями, а там ця СТАНівська рожева афіша: “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”. Вона запам’яталася кольором. Спершу не зачепило, я подумала, що це про все й ні про що. Та потім знову прийшла якась розсилка, й там знову була ця афіша. Я промоніторила СТАНівські сторінки, побачила хто це такі й що вони роблять і подумала: “Ага, круто!” Зрозуміла, що це не для того, аби робилося, а щоби був результат. Пам’ятаю, я ще тоді здивувалася, що це буде в Хаті-Майстерні (спершу не помітила). Боже, та я ще й в гори поїду!

На першому, базовому воркшопі мені дуже сподобалося. Захопило те, що теми “права людини” та “культура, мистецтво” стояли поруч. З дитинства в мене були біди, як би поєднати право та мистецтво, бо я розривалася поміж тим і тим. Другий воркшоп мені й поруч не стояв з базовим, і я переживала, що після мого фідбеку (вкінці ми заповнюємо анкети) СТАН більше нікуди мене не візьме. Слів я не підбирала.

Потім здивувалася, коли мені запропонували поїхати в Боснію та Герцеґовину. А коли ми приїхали, відрефлексували й почався відбір на ТоТ, я відчула, що мені подобається ця спільнота. Зрозуміла, що я  тут  не тільки теорії навчаюся, а вчусь від окремих людей. Наприклад, Саша Войтенко чи Яна Малига. Своїм досвідом вони направляли й налаштовували мене. Також познайомилася з Ярославом Мінкіним, який один з тих людей, що заклали філософію СТАНу.  Я побачила від кого це пішло й сказала собі: “Хочу це перейняти”. Так я потрапила на ТоТ.

Що я очікувала? Важливо було розібратися в динаміці груп (досі я мала практику, та в мене не було теорії). Того, що я не очікувала, але отримала, було набагато більше. Це й знайомства, і комплекс, який подається в форматі ТоТ (він набагато сильніший, ніж базові воркшопи). А ще я помітила, що через зовнішні речі кожен хотів розібратися у чомусь внутрішньому. Після тренінгів, уже ввечері, було багато згадок про те, що “я це помічав, але не знав цього про себе”, або “не бачила цього в собі”.  Через призму діяльності було багато рефлексій про внутрішнє.

Досвід ТоТ я застосовую у двох напрямках. По-перше, як голова організації, я маю свою команду й постійно інтегрую досвід рефлексій, побудови динаміки. Після кожного заходу, або в кризові моменти, ми збираємося і завдяки нестандартним практикам розв’язуємо ці питання, рефлексуємо.

Друге — я працюю над реформою правопросвіти в дитячих будинках. Наявний курс  “Громадянська освіта” не дає дітям того, чому вони б мали навчитися: критичного мислення і розуміння, як влаштоване сучасне суспільство. Тож ми вирішили взятися конкретно за правничий напрямок. З досвіду нашої групи, з опитування, яке ми проводили, в більшості дитячих будинків чи інших закладів сімейного типу,  на жаль, єдина правопросвіта, це: “Право на ім’я, право знайти своїх батьків, і кримінальна відповідальність неповнолітніх з 14 років”. “Класний” спектр, як довіряти державі й користуватися тим, що вона дає.

Завдяки своєму фаху й знанням, завдяки підходам і методам, які в мене є від СТАНу —  це все поєдналося в десятимодульне навчання, мета якого — дати дітям розуміння своїх прав і вміння ними користуватися. Це про те, як зрозуміти, що твої права порушені й куди звертатися, як отримати свої перші документи, як спілкуватися із поліцією…

Навколо дітей, які позбавлені батьківської опіки створена штучна ізоляція. Наше завдання — побороти бюрократію, аби інтегрований курс потрапив за стіни дитячого будинку.

Про маленькі кроки. Антон Юрченко.

Я родом із міста Кам’янка Черкаської області. За спеціальністю вчитель української мови та літератури. 2014 року, після навчання в університеті я повернувся у своє місто й заснував молодіжну організацію “Нове покоління Кам’янщини”.

Уся моя діяльність пов’язана з молодіжним активізмом. Це мене заряджає. Багато хто з рідних і друзів часто каже мені: “Нащо ти цим займаєшся? Це забирає немало часу та сил.” Але коли я бачу результат, коли бачу, що хтось від моєї праці запалюється, то це запалює мене вдвічі. Так я розумію, що живу недаремно.

Я живу в маленькому містечку й основна авдиторія такої роботи — підлітки. Дієва молодь у нашій громаді — це молодь 8-11 класів. Далі вони виїжджають навчатися і повертаються одиниці, а коли повертаються, то будуть сім’ї, шукають роботу й на активізм у них менше часу. Це проблема багатьох маленьких громад.

Мені б дуже хотілося, щоб вони поверталися, бо мені важко. Це складно й часто в мене падають сили. Я кажу, що на цьому крапка. Але крапки не буде, бо день-два я відпочиваю і розумію, що без цього вже не можу. Воно вже в мені живе.

2020 року ми виграли грант на створення молодіжного простору в громаді. Вже 4 роки маємо такий простір. Акцентуємо багато уваги на неформальній освіті й на змістовному дозвіллі молоді. Підіймаємо важливі теми, які є у суспільстві. Наприклад, минулого листопада проводили тренінговий курс із толерантності й залучали Олену Григоряк із ГО “Інсайт”. Після цього заходу в громаді був шкандаль. Багато людей із “пострадянським вихованням” паплюжили нас за те, що “ЛГБТ-активісти вчать дітей”. Мовляв, куди ми котимося. Після цього мене прозвали головним організатором гей-парадів у громаді, а молодіжний простір назвали “сектою”. Але мене тішить, що молодь, яка працює в організації й також відвідувала заходи Амбасадор(ів)ок стоїть на своїх позиціях. Деякі навіть змогли переконати батьків, які були радикально налаштовані проти людей із сексуальною орієнтацією, що відмінна від їхньої. Змогли переконати, що теж нормально, що це є, було й буде і треба це адекватно сприймати. Коли чуєш про таке, то розумієш, що твоя робота значима й ти недаремно витрачаєш свій час. Я дуже тішуся, бо хай це маленькі кроки, але маленькими кроками ми йдемо до великих змін.

У липні минулого року мені потрапила на очі анкета реєстрації на базовий курс YDA, який проходив у місті Володимирі. Я думаю, що це доля. Ми з колегою подалися, бо цікавила тематика, яка там підіймалася. Зокрема деколонізація, фемінізм. Ми знали, що хочемо просувати це у своїй громаді й тому хотіли підсилити свої знання, вміння, навички. Нам дуже сподобалося. Це дуже класно, що три дні ми провели недаремно. Бо ж не хочеться бути просто туристом.

Потім я подався на ТоТ і не шкодую, бо ТоТ багато дало мені для розуміння концепції та структури тренінгів. Досі ми працювали на інтуїтивному рівні. Будували тренінги так, як ми це бачили, й намагалися вкинути багато інформації. Іноді вона не надто сприймалася. А ТоТ навчило, як має бути. Одна з тренерок говорила, що воркшоп має не стільки дати відповіді на всі запитання, стільки зацікавити. Це перевернуло мої уявлення. Краще нехай буде щось недосказане, ніж перенасичене інформацією.

Я від роботи кайфую. Щоправда, бісить і забирає ресурси робота з паперами. Та все ж я отримую багато задоволення і почуваюся у своєму човні. Мені здається, що коли людина на своєму місці, які б не були труднощі, їй легше з ними справлятися.

Кола на воді. Ірина Ротар.

Я з Рубіжного Луганської області. Два роки я вже в Івано-Франківську. Приїхала у квітні 22-го. Почала волонтерити в “СпівДія. Одяг”, а потім стала координаторкою  цієї ініціативи. У нас уся команда з внутрішньо переміщених осіб, ми займаємося простором, який між собою називаємо “Крамничка добра”.

У більшості з нас є багато речей, які вже не потрібні. Йдемо за наративами, що то модне, а то не модне, й це спонукає робити багато покупок.  А в деяких людей такої можливості нема, вони цих речей потребують. Я сама з цим зіткнулася, бо приїхала до Івано-Франківська з котом, двома вишиванками й документами. Я нічого не мала, і я взяла собі одягу, бо іншого вибору тоді не було.

А одяг — це ж найпростіше. Навіть зараз, коли вже два роки минуло, до нас усе одно приходять нові люди. Додалися пенсіонери. Днями заходила бабуся. Каже: “Дівчата, мені в церкву спіднички треба”. Це насправді страшно; у нас такий стан, що люди не можуть забезпечити собі базове. Я коли про це говорю, то сильно засмучуюсь.

Влітку 2022 року я познайомилася зі СТАНом. Спершу з Антоном Буравським, який до нас привіз гуманітарну допомогу: автокрісла, дитяче харчування, памперси (а памперси й дитяче харчування були на вагу золота). Антон допомагав нам, іноді треба було щось перевезти машиною… Ми спілкувалися і я, час від часу, запитувала, можливо, є якась робота. Пізніше Марічка Келій запросила мене допомогти в маленькому проєкті. Потім запросив Дмитро Кузнєцов у проєкт “Шлях стійкості”.

Вже працюючи, я побачила оголошення про навчання для тренерок і тренерів у програмі “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”. Я ще тоді до Дмитра подзвонила: “Діма, а можна я подамся? Чи нема тут десь перехресних інтересів?” Він сказав: “Усе ок. Це ж навпаки дуже добре”. Я ж залучена в роботу й у мене є зона відповідальності, а тут ще ТоТ. Тому я переймалася, чи вистачить часу.

На першому блоці ТоТ я сиділа й думала: “В людей же стільки досвіду. Всі такі серйозні. Той уже тренер, та — тренерка. Господи, що я тут роблю?” Було складно, бо багато всього нового. Але життя — це в принципі навчання. Я намагалася вибудувати у своїй голові взаємозв’язки: якщо ти зробиш так чи так, то що воно дасть? Це як гра в шахи, коли треба продумувати наперед, враховувати різні варіанти й що це за собою потягне. Адже те, що ти  зробиш чи скажеш, буде розходитися, наче кола на воді.

А ще ТоТ впливає на мене внутрішньо. Мені дуже подобаються слова Соломії Зінець-Мацишин: “Тут ви почуєте багато думок і вони можуть відрізнятися від ваших. Та це не значить, що ваша думка зміниться, вона просто розшириться”. Чим більше я навчаюся, тим більше мої погляди розширюються.

Потім були перші воркшопи, які ми проводили. Я в захваті від молоді, з якою працювала. Від того, наскільки ці люди свідомі, як вони мислять. Взагалі я б хотіла працювати в маленьких громадах, бо, як на мене, молодь у малих громадах має менше доступу до ресурсів. Порівняти, наприклад Івано-Франківськ та село в Івано-Франківській області.

Я займаюся цим, щоб надавати крила іншим. Усі ми потребуємо підтримки, підсилення, і дуже важливо мати людей, які будуть поруч. У контексті воркшопів, які ми проводимо: перш за все люди знайомляться, спілкуються, вони разом працюють. На воркшопі вони познайомляться, а потім разом будуть змінювати щось на краще. Це і є ті кола на воді, про які я казала. І мені б хотілося бути частинкою, піщинкою яка змінює щось на краще в суспільстві.

Проєкт «Мережа для демократії: будуємо майбутнє з європейськими лідерами_ками завтрашнього дня»» реалізується громадською організацією «СТАН» та ActionAid у партнерстві з  ГО «Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ», ГО «Інсайт», ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист»   за підтримки Міністерства закордонних справ Данії. даний проєкт є частиною програми «Молоді амбасадори_ки розмайття». 

Це програма для молоді та молодіжних працівників з посилення соціальної згуртованості для створення інклюзивного, мирного суспільства, мінімізації ймовірності конфліктів, що виникають між різними групами, та прискорення процесу інтеграції молодих людей з числа ВПО. Програму реалізує громадська організація «СТАН» у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність «ActionAid» за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), Global Fund for Children (ША), Terre Des Hommes (Німеччина) та IM Swedish Development Partner (Швеція).